А Вам слабо? Для дикции (читать вслух)

В четверг четвертого числа в четыре с четвертью часа лигурийский регулировщик регулировал в Лигурии, но тридцать три корабля лавировали, лавировали, да так и не вылавировали, а потом протокол про протокол протоколом запротоколировал, как интервьюером интервьюируемый лигурийский регулировщик речисто, да не чисто рапортовал, да не дорапортовал дорапортовывал да так зарапортовался про размокропогодившуюся погоду что, дабы инцидент не стал претендентом на судебный прецедент, лигурийский регулировщик акклиматизировался в неконституционном Константинополе, где хохлатые хохотушки хохотом хохотали и кричали турке, который начерно обкурен трубкой: не кури, турка, трубку, купи лучше кипу пик, лучше пик кипу купи, а то придет бомбардир из Бранденбурга — бомбами забомбардирует за то, что некто чернорылый у него полдвора рылом изрыл, вырыл и подрыл; но на самом деле турка не был в деле, да и Клара-к крале в то время кралась к ларю, пока Карл у Клары кораллы крал, за что Клара у Карла украла кларнет, а потом на дворе деготниковой вдовы Варвары два этих вора дрова воровали; но грех — не смех — не уложить в орех: о Кларе с Карлом во мраке все раки шумели в драке, - вот и не до бомбардира ворам было, и не до деготниковой вдовы, и не до деготниковых детей; зато рассердившаяся вдова убрала в сарай дрова: раз дрова, два дрова, три дрова — не вместились все дрова, и два дровосека, два- дровокола- дроворуба для расчувствовавшейся Варвары выдворили дрова вширь двора обратно на дровяной двор, где цапля чахла, цапля сохла, цапля сдохла; цыпленок же цапли цепко цеплялся за цепь; молодец против овец, против молодца сам овца, которой носит Сеня сено в сани, потом везет Сеньку Соньку с Санькой на санках: санки- скок, Сеньку- в бок, Соньку- в лоб, все- в сугроб, а Сашка только шапкой шишки сшиб, затем по шоссе Саша пошел, Саша на шоссе саше нашел; Сонька же — Сашкина подружка шла по шоссе и сосала сушку, да притом у Соньки-вертушки во рту еще и три ватрушки — аккурат в медовик, но ей не до медовика — Сонька и с ватрушками во рту пономаря перепономарит, - перевыпономарит: жужжит, как жужелица, жужжит, да кружится: была у Фрола — Фролу на Лавра наврала, пойдет к Лавру на Фрола Лавру наврет, что — вахмистр с вахмистршей, ротмистр с ротмистршей, что у ужа — ужата, а у ежа- ежата, а у него высокопоставленный гость унес трость, и вскоре опять пять ребят съели пять опят с полчетвертью четверика чечевицы без червоточины, и тысячу шестьсот шестьдесят шесть пирогов с творогом из сыворотки из-под простокваши, - о всем о том около кола колокола звоном раззванивали, да так, что даже Константин — зальцбуржский бесперспективняк из-под бронетранспортера констатировал: как все колокола не переколоколовать, не перевыколоколовать, так и всех скороговорок не перескороговорить, не перевыскороговорить; но попытка — не пытка.

ну моя дикція не така вже і погана, але бажає кращого)

І справді, я просто стараюсь пояснити тобі те, що ти ніяк зрозуміти не можеш. Напевно тому що це важливо, не тільки для мене, це важливо для двох тому, що якби ти справді це розумів - ти би вже знав для чого я це все роблю, згадую, нагадую, говорю.
Для мене важливі ці моменти, адже тоді я себе почувала не те щоб "погано" я себе почувала - ніяк, я боялась представити що я поряд з коханою людиною - це було не те, по своєму огидно, для мене, це було так боляче розуміти!
На твоїй мові - для мене буде простіше висловитись, я так думаю, ніж тобі навчитись по істинні правдиво говорити моєю. Мені всього лиш треба викинути телефон - там багатао не потрібних людей, особливо чоловічого роду, які дзвонять і дзвонять і які тебе простіше кажучи - дратують, хоча б тим що просто дзвонять, ну принаймі викинути коли ми поряд, тоді тобі буде простіше зрозуміти що це для мене не важливо і я від цього можу відмовитись, ти перестанеш звертати увагу і це відійде на другий план. Мені треба гуляти із моїми друзями, яких в мене не так багато, а не з своїми сусідами - вони мені не друзі, усе вірно, і навіть не компанія. Але твоєю мовою виходить що тепер я маю сидіти дома поки ти на дачі, дома, спиш, вчишся, їсиш, розважаєшся тому, що я не з тобою, а це означає що поряд безліч людей, присутність яких тебе може дратувати поряд зі мною, це означає що я маю рпаво на віддих 2 рази в тиждень з тобою так, як цього хочеш ти ну і ше з Дуриндою коли вона може, їй ти естафету передаєш. Я маю тебе розуміти і не ображатись за те, що ти такий, який ти є. Ти стараєшся це зрозуміти, но у тебе не дуже получається. Я маю бути завжди рада твоєму дзвінку, передзвонювати і розуміти що оскільки я говорю з тобою то збоку ніхто нічого не викрикує і не допомагає мені висловитись, тому що це просто неприємно (ну для мене це теж вагомо правда). Список моїх друзів має бути меншим і цілком доступним, навіщо там мені не знайомі люди? Логічно не знайомі стають знайомим шляхом знайомств но як це я знайомлюсь коли у мене є ти - не гарно. Все моє оточення має розуміти, що у мене є ти і ти вимагаєш уваги, в більшості моєї а не їхньої і тому коли я з тобою я платонічно вітаюсь і проходжу далі що маю робити майже завжди, я маю приділяти свою увагу тобі. Тоді ти напевно позбудишся думки про "вагон і тєлєжку", "заміну", яку я не шукаю, но принаймі - це ж зовсім неочевидна річ і про те що ти у мене не на першому плані а на якомусь там дальньому тому що на ближньому якшо покличуть я відгукнусь. Усе вірно на першому плані - в мене багато чого, я не можу виділити туди щось одне, але чомусь я можу відказати заради того що хоча б ти важливіше. Але після того всього шо я зроблю, точніше - нароблю, ти не сприймаєш моїх слів, якими б вони не були, вони тобі здаються просто літерами нашого алфавіту складеними у логічному і смисловому порядку, але важливо зауважити: якщо я це роблю то знаю навіщо, якщо я прийшла - я тоже знаю навіщо (але наше "навіщо" - це протилежні речі), якщо я це сказала - я це відчула і відчувала завжди, я так вважаю, я навчилась говорити правду, я сама себе огидно почуваю коли брешу, я стараюсь цього не робити, але деяка правда тобі може показатись ударом, толі сонячним а то іще гірше, а мені - головною болю, але ти завжди кажеш: "хотілось би вірити", а вот мені і в ці і в інші моменти хотілося б щоб ти не просто "хотів" а і вірив в це, бо ці слова для мене вагомі, ці дії - мої рішення, в цьому я. Я можу змінитись но чи розумієш ти мене ту що є зараз, якщо я змінюсь - ти можеш не рзозуміти змін і не побачити покращення, хоча вони вже зараз є суттєвими!

Здається - звичайні слова, чуєш вже вкотре і все одно - мурашки по тілі, пробирає до самих кісточок... кохаю кохаю кохаю !!!

Читаю зараз книжку "Пять языков любви" Гери Чепмен. І що далі то все більше і більше впевнююсь в тому, що якими б безглуздими і дурними ми не вважали всі книжки про психологію, всі думки аналітиків і самих психологів, інколи таки варто звернути хоть якусь на це увагу, адже людські взаємовідносини не будуються просто так, а на основі якихось засад, емоцій, почуттів і кожному є пояснення, чому саме так а не інакше. І це справді важливо, наші відносини - це те, чим ми живем те, чим переповнений наш внутрішній світ, емоції, почуття і зовнішні прояви які дозволяють зрозуміти оточуючим чим саме у цей момент переповнений ваш внутрішній світ.
Кожен із нас говорить на якомусь із язиків кохання, відповідно на тому, який йому ближче, якщо точніше то ми користуємося всіма проявами цього, але для кожного є щось, що відіграє найважливішу роль із усього іншого поряд. Отак читаєш і знаходиш свої власні промахи, а особливо промахи когось по відношенню до тебе. Немає ідеальних стосунків, та це і не цікаво тому, що справлятись із труднощами - одна із немало важливих компонентів взаємовідносин. І напевно для мене це грає велику роль, можливо не найважливішу але...
Чомусь постійно коли людині погано і всі зовнішні фактори надалі доводять до якоїсь рутини мимоволі, ми замикаємось в середині, від оточуючих, але завжди в цей момент хочеться якогось співчуття, або просто відчуття підтримки, а зазвичай в такі дні наші близькі не завжди розуміють, що нам потрібно саме зараз і стараються то заспокоїти словами (все буде добре, на все свій час, не переживай іт.п. ), то залишити наодинці, поки все не менеться. Напевно таки помагає, що б не сталось ми завжди справляємося із негараздами але ніколи не забуваюмося про те, як саме ми із цим справилися.І саме у цьому проблема: ми справляємося, но ця емоційна травма залишається назавжди десь в середині нас, десь там, де вона потім нагадує про себе.
Зараз я справилась вже із своїми істеричним положенням пару тижнів тому, забулась про відчуття, які мала, про біль, яку переживала, про свій стан, до якого не хочу повернутись, але саме те, що в той момент мене, просто кажучи залишили всі наодинці із цим - я не забудусь ніколи, та біль була такою нестерпною не через те, що так мало бути, а через те, що я була такою сильною, що я втомилась просто боротись, бо кожному потрібне співпереживання. Коли в тебе один негаразд, люди тобі починають підкидати інший, і так кожна невдача стає для тебе повним провалом і щоб ти не говорив, а розуміння зі сторони потрібно завжди, особливо коли в тебе є люди, яких ти потребуєш найбільше в цей момент. Для мене в такі моменти завжди важлива була людина з якою я була поряд, і душевно і емоційно. Ця людина завжди могла заспокоїти мене не обов*язково своєю присутністю, як хоча б словами, але він в той час напевно не розумів цього на стільки, на скільки я цього потребувала, тому не виявляв. Це вбило мене ще гірше, я ще більше стала слабша і дедалі більше потребувала цього розуміння і співчуття, самого простого і звичайного, у всьому, а він мене залишив у ці дні наодинці із собою. Це було його рішення, напевно він вважав його вірним, не розуміючи мене у ті моменти.
Посудина яка в середині нас, має бути переповнена, завжди тим, чого нам не вистачає, у когось кохання, якому не вистачає розуміння. Відповідно у дні коли ваша половинка проявить свою увагу, зацікавленість чи інше, більш зацікавлено, виділить більше часу для того щоб зрозуміти, попереживати, розділити, розпитати, розізнати і для вас це буде важливо - посудина в середині вас буде заповнена повністю, відчуття щастя і якогось повного вдоволення - надзвичайно важливо. У когось свої власні пріорітети, але якими б ми не були - пріорітети є у всіх, тільки у кожного вони свої, важливо це розуміти і старатись зрозуміти того, хто поряд, щоб виявляти своє кохання не тільки так, як саме зрозуміліше для тебе, але і так як бажає цього інший.

читать дальше

Порою сложно улыбаться,
Когда так нужно позабыть
Всех тех, с кем выпало расстаться,
Всех тех, с кем выпало любить.

И нас пугает страх потери,
Но если сдаться, то беда -
Любить порою значит верить,
Поверить - раз и навсегда,

Но если предали, солгали,
Взять и простить им эту ложь,
Да, сколько раз мы счастья ждали,
Но хуже ведь, когда не ждешь.

Когда внутри уже остынет,
Остынет сердце и душа,
Да, сложно знать, что нас покинут,
Покинут раз и навсегда.

Но лучше знать, чем врать себе же,
И отпустить, и позабыть,
И просто дальше жить надеждой,
Что не разучимся любить.

И все-таки мы учимся прощать,
Смеясь и плача,учимся любить.
Срывая крылья учимся летать,
А умирая, научились жить.

Пытаемся исправить этот мир,
А после исчезаем в небесах.
Гоня вон страх, мы заставляем плыть,
А сами тонем в радужных глазах.

Мы в сердце прячем чувства ото всех.
И на вопрос:"Ну как твои дела?"
Мы отвечаем:"Я счастливей всех!",
Когда внутри дожди и темнота...

Мы улыбаемся,когда хотим реветь,
Смеемся,когда хочется кричать...
И все-таки мы научились жить
И потихоньку учимся прощать...

Кажуть - "Життя - це зебра, але треба бути розумнішим і не минати білу полосу в житті, а іти вздовж". А в мене складається таке враження що я не те, що іду вздовж, а сиджу, тупо сиджу на чорній - причорній полосі у моєму житті.
Я живу навіть не одним однем, а хвилиною, і кожна наступна хвилина приносить мені щось нове, в одну мить я радісна, а в іншу мене спідкала невдача і я просто плачу, я безсила, у мене навіть немає сил боротись із негараздами, які стаються щодня, у мене їх просто немає і я не знаю де їх взяти, я живу хвилинами і вже стільки моїх життів пролетіло цими днями, із цими хвилинами!

Умс, даа, обставини, які "витікли" і справді надзвичайно цікаві а особливо "перспективні" для мого майбутнього, хоча "все, що стається - стається на краще", значить так і буде.

Ох, дитячі мрії і догадки про те, як це: напитися, похмілья, головний біль, недомагання, відразу від алкоголю, велики перебор і нарешті саме жахливе і неприємне видовище - коли організму забагато того всього що ти прийняв за весь день, в тому числі - випив, і він починає вертати тобі все це.
Це були догадки, а це - жорстока реальність, провірено на собі і це жахливо.
Ніколи не розуміла як можна напитись до повних "чортиків" і втратити контроль над собою і своїми рухами. Якщо стверджувати що я ще розуміла цілком очевидні речі: коли дзвонив телефон, коли треба було підняти слухавку і говорити щось розумне, привітатись з кимось, іти додому, і саме зараз, а не пізніше - бло потім буде гірше добратись то я втратила повний контроль над своїми рухами, особливо тоді коли ми вже спокійно добрались додому. Я вперше сиділа на цій клятій лавочці і розуміла, що я з неї встати не можу, ніяк не можу, як би я не пробувала, без построньої допомоги я там просто і залишусь, а ще я чудово розуміла, що поки Лєрка пішла говорити з Вовою по моєму ж телефону то я не можу нічого вдіяти і даже поняття немаю, що вона там йому може понарозказувати, а це може бути цілком лишня інформація.
Короче кажучи всьо було так райдужно, особливо в моїй голові, що я вперше признала: "Я в повному не адекваті!. І це справді було так, я була далеко від реальності і від землі мабуть що тоже. На Землю я вернулась на ранок коли прсонулась з головним болем, та що там головним - всезагальним, мене боліло все так, що я навіть не розуміла від чого я поетрпаю в першу чергу. Після того як вернулось все те що я їла, пила і даже нюхала протягом минувшого дня я даже похудала напевно на кілограми так 2, десь, це було дуже помітно. Мене на стільки тошнило, що від одного виду, запаху чи звуку про їжу, мені вже було не добре. Це був жахливий раз коли я жостко набухалась, так тупо і так очевидно!
І чесно скажу, я цей раз не хочу повторити ще раз, яка би причина для цього не була, яне розумію як можна пити через те, що щось сталось, не сталось, склалось не так, не туди, не з тою людиною і у інших випадках. Люди це не розумно, дуже не розумно. Пити звичайно можна, навіть треба в колі компанії, для підтримання розмови, але напитись - ні. Контроль над собою, а особливо над своїм тілом - важливіше. Алкоголь не забере проблеми і не допоможе з ними справитись, він погіршить ваше самопочуття не то що на наступний день, а на все життя загалом. І хоть я після того разу умудрилась якимось чином напитись ше раз, ну вже не ак, але все ж, я все одно цього не признаю і просто не хочу, таке бридке відчуття, ніби ти "гидке качення" якесь, феее, це огидно, хоь і " в кайф" по великій-великій мірі.

Так давно тут не була, але так і не полишає відчуття поділитись тим, що напевно турбує, даже не незначною а такою досить і вагомою мірою, щодня, щохвилини, щогодини, не полишає ніколи.

Колись, вже не так давно але порівняно не так і недавно мені здавалось, що це я пасивна;, пасивна до нього, до якихось більш тепліших почуттів, які мали б бути, до всього що відбувається, тепер я зрозуміла, тоді мені потрібен був лиш час, щоб зрозуміти як це без нього і захотіти бути лиш з ним! І я зрозуміла, зрозуміла на стільки, що тепер і справді не витримую без нього, це якось так нестерпно важко і боляче, це як залежність, цього ти хочеш щодня, і навіть якщо десь в середині ти сильно втомлена, не той день і ти не та, і час не той і погода, місце і тому подбіне, то все зникає з появою його, бо все це лиш формальності.
Я розумію тепер фразу "ти - мій особистий сорт героїну", розумію на стільки, що аж самій дивно як так можна залежати від людини, душевно залежати, я тут лиш тілом, а там - я душею і почуттями і всією сутністю, тому якщо вам вдруг буде здаватись що я тут але частково відсутня, то ви не сумнівайтесь у своїх здогадках.
Я все так чудово розумію, а особливо себе зсередини, що все більше сумніваюсь у ньому. Так, напевно це його характер, якась прихованість, схильність більше думати і менше говорити, тримати все у собі, але мені не вистачає всього того, що не сказане і я нічого не можу з собою вдіяти, мені КАТАСТРОФІЧНО НЕ ВИСТАЧАЄ ТЕПЛА тоді, коли він не поряд, КАТАСТРОФІЧНО НЕ ВИСТАЧАЄ ЙОГО І......СЛІВ, ЯКІ НЕДОСКАЗАНІ! Так, це ти, твоя сутність, звичка, характер і тому подібне але це я, і я інакше себе переконати ніяк не можу, я витягую ці слова сама, щаслива? - да, напевно, лиш тою мірою, що таки витягнула, - задоволена - абсолютно ні; вони були сказані без власної ініціативи..а я б це слухала 24 години в сутки, ну або хоча б 12, спати іноді тоже ж треба
Залежність? - можливо, на стільки скучаю, на стільки себе і прив*язую.