Так давно тут не була, але так і не полишає відчуття поділитись тим, що напевно турбує, даже не незначною а такою досить і вагомою мірою, щодня, щохвилини, щогодини, не полишає ніколи.

Колись, вже не так давно але порівняно не так і недавно мені здавалось, що це я пасивна;, пасивна до нього, до якихось більш тепліших почуттів, які мали б бути, до всього що відбувається, тепер я зрозуміла, тоді мені потрібен був лиш час, щоб зрозуміти як це без нього і захотіти бути лиш з ним! І я зрозуміла, зрозуміла на стільки, що тепер і справді не витримую без нього, це якось так нестерпно важко і боляче, це як залежність, цього ти хочеш щодня, і навіть якщо десь в середині ти сильно втомлена, не той день і ти не та, і час не той і погода, місце і тому подбіне, то все зникає з появою його, бо все це лиш формальності.
Я розумію тепер фразу "ти - мій особистий сорт героїну", розумію на стільки, що аж самій дивно як так можна залежати від людини, душевно залежати, я тут лиш тілом, а там - я душею і почуттями і всією сутністю, тому якщо вам вдруг буде здаватись що я тут але частково відсутня, то ви не сумнівайтесь у своїх здогадках.
Я все так чудово розумію, а особливо себе зсередини, що все більше сумніваюсь у ньому. Так, напевно це його характер, якась прихованість, схильність більше думати і менше говорити, тримати все у собі, але мені не вистачає всього того, що не сказане і я нічого не можу з собою вдіяти, мені КАТАСТРОФІЧНО НЕ ВИСТАЧАЄ ТЕПЛА тоді, коли він не поряд, КАТАСТРОФІЧНО НЕ ВИСТАЧАЄ ЙОГО І......СЛІВ, ЯКІ НЕДОСКАЗАНІ! Так, це ти, твоя сутність, звичка, характер і тому подібне але це я, і я інакше себе переконати ніяк не можу, я витягую ці слова сама, щаслива? - да, напевно, лиш тою мірою, що таки витягнула, - задоволена - абсолютно ні; вони були сказані без власної ініціативи..а я б це слухала 24 години в сутки, ну або хоча б 12, спати іноді тоже ж треба
Залежність? - можливо, на стільки скучаю, на стільки себе і прив*язую.