Час іде, а пости майже не збільшуються. І ніби не живеш...хоча є що розповісти та обдумати, чого "здихатись" та більше не повертатись до глибоких роздумів але...
Цей пост буде просто...просто про те, що вже давно би варто було сказати і написати, що варто завжди пам*ятати та ніколи не забуватись, а головне - у будь-якому віці.
Знаєте - ніколи не довіряйте хлопцям, НІКОЛИ. Навіть якшо це людина яку ви знаєте, кохаєте, якій довіряєте, якщо це ваш друг чи ваш ворог, якщо це просто знайомий та будь-яка інша людина чоловічої статі - не довіряйте. Вони завжди скажуть нам те, що хотілося б почути, запевнять у тому, що все зовсім безобідно і що все явно не так, як ви могли б собі накрутити, але не майте сумніву, що все може вийти саме так, як ви собі це накрутили.Тому завжди варто зважувати, свої безпристрасне ставлення до людини та її вчинків, свою вагомість та наоборот та своє твердість і волю, адже ми, жінки, буваємо такі дурні, і можем все зробити не так як варто, лиш через те, що інколи не можем відказати окремим людямь, не вмієм поставити своє тверде "ні". Тому варто це враховувати перш ніж сліпо довіряти, бо навіть якшо вам скажуть що все буде дуже безхмарно та цілком безпечно, все завжди вийде по іншому, якшо ви не можете із впевненістю сказати що зараз в голові у тої чи іншої людини а в них там завжди те, у що би ми, зараз, навіть повірити б не могли - доіряйте лише своїй волі та благорозумності, а краще нічого не робіть, нікуди не йдіть і знайте, що ви вчинили явно на благо собі.
Часом сліпо ідеш на зов людини, запевняючи себе: "ні, він не зможе, він не такий, такого не буде" і бла бла бла..то це все наші дурні жіночі жалості, чи то себе чи то інших, в такій ситуації навіть не зрозуміло. І кожен раз, коли я так думала, я обпеклась кожен! І про це навіть важко забутись, і справа навіть не в тому, що я би все повернула завжди назад (хотя в багатьох - таки повернула би), а в тому - що думок важко позбутись, а віри майже не можливо спекатись, запевнивши сееб у хвилинній (годинній) слабості..чи його.
Просто знайте, що вони те, що вам зараз тільки здається, собі вже давно обсавили, і будь-які доводи можуть бути лише для того щоб запевнит и вас у іншому, та знайте собі ціну і ніколи не забувайтесь тверде слово "Ні". Бо ця людина буде у вашому житті не перша та явно не остання, яка може зробити вигляд що не зрозуміла вашого зарозумілля та ніколи не забуде вашого твердого рішення.

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

Даже і не думала шо я відносно так недавно була, вже і завсім забулась, а нє, таки переповнило мене певно)
Ну і вже поки хотіла сказати то вже і бажання пройшло, розкажу іншим разом якось, ато шось натхнення як прийшло, так і пішло)

Ну як це може не злити, коли не мужики а баби якісь (хай мене вибачить прекрасна половина людства звичайно), но реально, іншими словами ніяк не скажеш, можу зробити все сама, та я і зроблю але ж потім будуть одні пред*яви. То їх цікавить за шо на них обідились і говорити з ними не хочуть ( при чому завжди вони лапочки, а ми - стєрви і обідились нізашо), то "а шо я такого зробив", в тому то і справа, шо ніхєра ти не зробив і навіть не намагався!
Скільки б їх не було, толку ніколи немає, один головний біль і більше нічого. Ну як, як так можна вчинити, я не розумію, чому вони завжди це можуть, а я ніколи не вмію вчинити з кимось як якесь падло, бути повною свинею і дивуватись за що на мене ображаються, чому все завжди ясно і чітко зрозуміло коли, шо і як потрібно зробити. Чому жінкою так важко бути? Мама, роди мене назад!
Бувають такі моменти коли пічаль така, що не розумієш чого варте існування в цьому жорстокому світі, чому так важко і для чого це все взагалі. Я вже який день така втомлена, що навіть радіти в мене сил немає, все відбувається по інерції.

І все таки, давно я не забігала, вже все запилилось)
Будем витирати порохи, прочищати спогади і надихати все новизною)

Дивні в мене якісь сьогодні роздуми: сім*я, діти, стосунки, життя....
Моя стала фраза і вона ніколи не змінювалась: "Я не готова до сімейного життя". А чи справді я не готова чи просто це навіюють мені люди поруч, ініціатива від яких зовсім не іде, а як і іде то зовсім не в ту сторону, я б вже напевно оселилась в свому одному місці із тим самим одним і жила, добра собі наживала, так надоїло бути для всіх по трошки,хочеться бути тільки для себе, тільки своєю, старатись збагаючуючи лише свої стосунки, щоб всі приходили в гості, зустрічатись у дружній атмосфері і знати, що завжди є куди повернутись і там тебе будуть чекати, бо там твій дім, твоя душа і натхнення.
Все таки рано мені до дітей, моя головна мета зараз - пожити для себе, бо коли як не зараз?! Потім буде "потім" і ніхто не дає гарантій яким воно уде і що мене там чекає, тому жити треба зараз, сьогодні, кожен день. Але я дуже хочу щоб мої батьки були на моєму весіллі, бачили мою дитину і були "бабусею і дідусем", виховували її і допомагали мені, адже саме гірше в цьому житті це напевно..не встигнути. Живіть так, щоб не було причин для такого як не встигли

Стільки інформації, новин, емоцій і навіть участився політ моєї фантазії, бракує лише часу, таке враження що моя найзаповітніша мрія скоро стане - це віддих, при чому завжди) Вже замучилась зі своїми обов*язками, скоро буду путатись в тому кому я і чим зобов*язана і як давно) Але зараз не про це...
Так добре коли є час скласти свою модель, так званий макет. як би ти хотіла скласти все для себе, скласти свою мрію, втілити там всі свої вподобання, добавити всі "за" і "проти" і присипати зверху рожевою пудрою ( ну не без цього канєшно). Але з отсрахом надіятись на те, що життя не подарує тобі нічого із всьо мрійливого, це певно гірше. Знати, що все те, чого ти так боїшся в майбутньому в один день втілиться у життя і настрашніше із цього буде те, як будуть проходити дні в метушні а ти цього не будеш помічати, не надавати значення тому як все йде шкереберть. Страхи з часом міняються, одні відходять на другий план, другі - з*являються і не можна сказаати, що щось із цього було кращим, а щось грішим за попереднє - все однаково неприємне.
Так хочеться мати нормальне життя, чудову сім*ю, а головне - почуття, які з часом не перетвориться на обов*язок, як приймати їжу і ходити в туалет, а буде зберігати свою істинну форму, ту емоцію, яка і породила цю сім*ю та створила цей союз. Так не хочеться перетворитись на індивідів різної статті, які існують на одній площі, сплять в одному ліжку і даже не мають спільних вподобань. Те, що я зараз спостерігаю мало не щодня - те, на основі чого мої скласти свій макет. звичайно і тут не все так гладко, я б добавила їм якоїсь ніжності і більше турботи один за одним а не якісь "холодні" обов*язки об які спотикаєшся щоразу як потрапляєш додому, хоча здається це всіх влаштвує. Але найприємніше спостерігати за тим, як сім*я, іменно сім*я, да, вибирається разом і всі такі гарні, зібрані, солідні ідуть разом і це не просто випадковість, так завжди, спільний відпочинок чоловіка і жінки в компанії із їхніми друзями, шалики, ретсорани, просто кафе, прогулянка до супермаркету, спільні закупки, святкування з розмахом чи скромно віч-на-віч - це так чудесно.
Це просто надзвичайно коли ти знаєш що не треба нічого влаштовувати, ніякий розбір польотів, коли двоє хочуть одного і того ж або просто поступаються місцем іншому (ну інколи), коли просто двоє ідуть в одному напрямку і розділяють інтереси один одного, адже відпочинок це не вдома ліниве лежання на ліжку і втикання тв, не готовка цілий день, не прибирання і вимивання всіх закутків у хаті, не інтернет і не грання на нервах один одному, це справді те, що разом і те, що добре двом і так добре коли це "добре" у двох однакове. Шукайте свою половинку (іменно половинку а не просто людину кращу за інших), цінуйте її, бережіть і знайте, що коли у вас одне заняття на двох (і не важливо що це) і приносить однакову радість обидвом - це ваше щастя і ваш шанс, не втрачайте його щоб не збирати все життя плоди "хворого" дерева. Ваша сім*я буде такою, якою ви її створите, ваше кохання буде тим, яким ви його відчуваєте і тільки ваше відображення буде бачити в собі людина, яка буде поряд і буде підтримувати вас. Адже все починається із любові, із маленького вогника може виникнути пожежа із маленького непорозуміння - істина, яка вона буде, залежить від кожного із нас.

Чи то я така зайнята чи лінива)) І сказати є шо і стільки вже тем для розмов знайшлося і все ніяк
Йшла з роботи і нагадала що пора моїх улюблених конвалій, які нажаль ніхто не дарує, хоча завжди кричить перший що ще не їхня пора, а коли пора то ніхто і не згадує шо скоро перецвітуть. Обідно канєшно що ні квітів, ні фантазії, і взагалі мої не такі вже і улюблені рози раз в рік - це вже "над турбота".
І вот якшо в вас є дівчина або знайома яка каже що не любить квіти і дарити їй їх не обов*язково і взагалі це дорого - не вірте. Немає в нас ще пока дівчат яким би це було не приємно, немає і тих кому не подобається ваша турбота і увага, а квіти це чи щось інше - не на стільки важливо, головне що для неї єдиної, та і квіти...ну хлопці, ну в наш час це мало чи не найдешевше що можна купити завжди, всюди і завжди потрібне. Не обов*язково купувати 100 троянд чи щось в цьому роді, купіть хоча б одну або польові квіти або взагалі тиряйте з грядок сусідів - дешево і сердито, в них ще виростуть, а ви і зекономите і дівчині приємне зробите.
Це ж так просто і навіть без лишньої фантазії, а якщо вам треба творчості для цього то сходіть в магазин вам там продадуть навіть те, що здавалось би не продається.
І знаєте, вже стільки часу пройшло, скоро буде два роки (ну в мене, як в вас там - не знаю) і таких прям "вах" сюрпризів загадти я не можу, а так часом хочеться хоча б щось, без будь-яких на це причин і дат і навіть не те що коштує великих грошей і т.д. Мені здається що можна зробити щось оригінальне, цікаве і водночас просте і відносно дешеве, залежно від бюджету на який ви розраховуєте. Та хоча про що я говорю, конвалії коштують 10 гривень і це так пічально шо вони такі "дорогі" і прям в "дефіциті" в наш час!
І вот сидиш ти так мовчиш, мовчиш, чекаєш "свого дня" чи просто чогось хорошого і мені здається що нічого ми так не дочекаємся та і навіть як скажем то сильно не радійте, адже як правило ми "напрошуємся" і прям їх "заставляєм" ну і звісно що вони про це зразу ж забувають, ніколи не згадують і навіть в той момент не думають, що варто було б запам*ятовувати і брати всі-всі дрібниці до уваги!

Які ж все таки наші мужчини далекі від істин про те, що потребує саме його жінка, не говорячи вже про загальноприйняті рамки)
Жінка є відображенням того, що ви їй даєте, як ви себе поводите і в якому образі її припідносите.
Що ви очікуєте коли непорушно сидите вдома, розвиваєте своє внутрішнє "Я" і використовуєте в спілкуванні тільки те, що черпаєте з інтернету? Коли у вас немає обмежень у часі прийняття їжі і тому, яка вона має бути, корисно це чи ні, варто це споживати взагалі чи все ж утриматись, я вже не говорю про те, що фізичне здоров*я - головне у будь-яких аспектах. Яка б ваша жінка скромна не була, вона буде рада знати, що ви все таки зможете її підтримати у самому прямому сенсі цього слова, а якщо і не зможете підтримати то на руках донесете і яке ж буде її розчарування і ваша степінь незручності коли вам одного прекрасного дня це невдасться, я б не була така впевнена у своїх силах не приділяючи цьому певного відрізку часу принаймі щотижня; краще вже така мізерна постійність, ніж зовсім нічого.
Чи пам*ятаєте ви про те, що ваша жінка - це квітка, яку треба ростити і леліяти? Силою ви нічого не досягнете, чим більше ви будете примушувати - тим більшим буде опір. Ставтесь до своєї жінки, як до квітки, ніжно, лагідно, можливо у вас більше сили ніж у вашої жінки тільки це зовсім не озачає що вона це має відчувати на своєму тілі і тим більше, спостерігати наслідки.
А усі образи, безпідставні, по справі, за найменшу провину, пропущені дзвінки? - звичайно,що вона образилась, ви стараєтесь їй пояснити, що не варто, а робити ви щось збираєтесь, окрім того. як доводити, що не існує жіночої логіки і їй ні в якому разі не варто було драматизувати?! Де ж ваші квіти і слова провини, кава зранку, солодощі, знаки уваги і всілякі дрібничи, які полюбляють жінки...
А зовнішній вигляд, вміння себе подати, підтримати тему та мило усміхатись - усе це є обов*язковим для жінок. Вона в жодному разі не піде, якщо не буде задоволена своїм зовнішнім виглядом, тим як лежить плаття або які ж все таки парфуми обрати. А тим більше якщо зустріч передбачає зустріч із вашими друзями або всілякі заходи у колі знайомих чи друзів.
Ви також маєте розуміти те, що ми почуваєм себе на багато краще коли ми багато чого знаєм і з упевненістю можем заявити про те, що ця страва вам буде до вподоби чи цей запах вам не припаде до душі. Впевненість і знаня - це своєрідна зброя, при наявності якої - ми почуваємося впевненіше.
Обов*язково не забуватись про те, що будь-яка невдоволеність не проходить безслідно, особливо коли це стосується побуту, спільного досугу або інтересів. Компроміс або вміння змінити себе - вам у поміч.

Загальнопоширена думка про те, що дівчата самі не знають чого хочуть. Немає що заперечити але і не завжди воно так, як всі звикли думати. Я не можу сказати, що мені треба саме зараз, а тим більше, що буде для мене найбільшпотрібніше чи яке рішення буде кращим, але можу сказати із впевненістю, чого не потребує жодна із нас.
Стосунків, які ні до чого не приведуть. Вот зустрічаєшся ти з людиною рік, два, три; взнала його сім*ю, вивчила його смаки і вподобання, познайомилась із домашніми улюбленцями, відкрила "двері" у своє життя і серце. У вас спільні спогади, драми, переживання, проблеми і певні конфлікти, як і у всіх пар. Він стає твоєю вірною опорою і надією, твоїм важилем та стержнем. Тільки представлення про те, що сьогодні є, а завтра - все зовсім по іншому, виглядає як нічне жахіття, і не більше.
Єдине, що потрібно - це впевненість, у наступному дні, тижні, місяці а навіть і більше. Мрії про те, як все може розвиватись, як безтурботно ви ще можете провести час.
Саме найгірше коли все зникає. Земля іде з-під ніг, опора вже не є надійною як колись, стимул відходить на другий план, впевненість - поняття, яке ти взагалі собі туманно представляєш. Куди ділись всі ті години, дні, тижні, місяці, які ви провели разом, де всі "забуті" ночі та спільні ранки, подарунки, які були такими важливими, час та увага, місця, пісні, фото та навіть картинка у далині - все нагадує про те, чого вже немає. Твоє життя розділяється на "до" і "після" і ти вже ніколи не станеш такою, як колись. Для чого розбивати надії один одного, ламати лінії проведені разом, забирати один у одного все, що було таким важливим і милим серцю?! Ми так раділи стільки часу для того, щоб викинути весь проведений час на смітник?
Ідучи із нашого життя, особливо люди, які займали там чи не найвагомішу частину, не забирають з собою усього, що воно нам дало. Всі "залишки" залишаються і ще чимало часу ти боришся із тим, що тебе переслідує, а це буде на кожному куті та навіть метрі у квартирі. Диван, на якому дивились фільм, балкон на якому спостерігали за постороніми, фільми, які продивились разом та порадили один одному, кожен поцілунок який має своє відлуння, звучання слів та пережиті емоції, всі пролиті сльози та перепони, які "ламали" ідучи плч-о-пліч, вулички, якими блукали осінніми буднями, засніжені алеї, лавочки, на яких просиджували літні вечора та ночі, години телефонних розмовів, які перейдуть уже у сотні, всі "сумую", "вибач", "кохаю", "соро буду", "така рада тебе бачити".....Усе це можна виміряти століттями а забувати тисячоліттями.
Не викидайде своїх старань на вітер тому, що нікому крім вас самих - вони не потрібні. Це ваші зусилля і тільки вам вирішувати хто їх вартий, а на кого не потрібно тратити "свої століття"

Блін, якийсь повний застій. Тримаєшся за те, чого немає, а іншого і не буде, надієшся на те, про що марно і думати і годуєш себе надіями на краще, хоча "краще" ніж є,нікуди.
Залюбки би зараз випила таблєтку яка забирає всі емоції і тобі байдуже, з якої немає ні радостей, ні незгод, з якою тобі однаково на все, що відбувається навколо, так я не буду відчувати радощів життя і кольорів, які можуть бути, але так я не буду знати і відчувати, що таке нестрепна біль, перестану плакати ночами і ховати свої сльози, я не зможу посміхатись, але ніхто не буде питатись чому, я не буду відчувати, і я не можу сказати що це погано, бо нічого крім відрази до свого болю, я не відчуваю нічого. Ти перетворюєшся на рослину, ти живеш тим, що бачиш в обсязі однієї кімнати і більшого не бажаєш, бо ти просто не людина в тееб немає потреб. А я зараз і сама як рослина, тільки б*юся від стінпи до стіни в пошуках чогось надзвичайного, чого немає і плачу, плачу, плачу. Чим жити то? Скоро буду тільки салфєтки купляти собі, в мене і так вже немає ні апетиту ні бажання їсти.

То, что повторяется часто, уже не может болеть так сильно. (Эрих Мария Ремарк )
То чого моє щоразу болить або так же ноюче або ще гірше....