Дурдом сімейка)Це просто жесть, мати таку сім*ю - ну нафіг, тайни Мадридського двору. Це ж треба щоб майже все життя на одній площині жили люди, які по суті не далекі і навіть родичами приходяться а так "поливали" брудом один одного, так ганили і щиро ненавиділи. Як так можна жити, я родилась в такому світі, я в ньому виросла, знаючи це все і по ходу виросла якась не така як всі, я не розумію як ми живем із цим, сьогодні ти говориш з людиною а завтра до тебе приходять і кажуть:"Ти знаєш, а мені люди говорили..." Та які люди, як їх після того "людьми" можна назвати...
Скільки всього крутиться в голові і так хочеться втекти від того всього, не знаючи права я чи ні, просто тікати і не оглядатись...вот таке вот в нас життя.
Не знаю чим, не знаю чому мені так не довподоби вся моя дорога родина, но за виключенням деяких людей звісно, но хочеться більшість з них не знати ніколи і не мати діла, поміняти абсолютно все в своєму житті, почати там, де ніхто тебе і про тебе не знає, де думка у людей про тебе тільки формується.
Якось так противно на душі після всього, і важко, і сумно. Як це, ходити до мами з татом в гості окремо до кожного, не поєднувати спогади які зв*язують їх разом, вірити в те шо вони вже давно дуже далекі, абсолютно чужі один одному і чим далі, тим важче їм терпіти один одного...не знаю, шось я нічого не знаю, я у всьому запуталась, мені з бабою якось легше говорити ніж з мамою, вона якось спокійіше то всьо вислуховує, може вона і зрозуміє....хто зна
