Ну ось і все... "Занавесь, аплодисменты!".
Все було б не так печально, якби не я зі своїми мріями. Лишається пережити 5 місяців свого існування або знайти роботу, но враховуючи те, чим закінчується цей "пошук" то напевно таки прийдеться існувати або здохнути від сірих-сірих буднів.

Таке враження, як ніби я родилась без свого місця в цьому світі.Де мені немає місця, де мене не чекають, куди не кличуть, не шукають, людиною, в якої немає нічого крім її власного "я" і характеру, мрій і бажань. Куди б ти не прийшла - всюди не те і люди не ті. так хочеться найти себе і повірити у те, що через пару років я буду самодостатньою людиною із своїм місцем у цьому світі, де оточувати мене будуть тільки ті люди, які поважатимуть і берегтимуть мене.
Дивне відчуття, його навіть пояснити важко і зрозуміти...як можна бути такою втраченою і розгубленою, засмученою і з величезною надією на краще.

А не все так страшно, як може здаватись. В принципі ми прив*язані до людей з якими переживаєм багато, подій і емоцій, до яких відчуваєм не лише дружні почуття, з якими спробували щось вперше, пережили щось глобальне, для нас, спробували щось нове, розчаровувались і раділи разом.
Нас сильно пов*язує все це і особливо - час, який невпинно іде і ще більше зав*язує вузлик. І коли все не так вже добре,а навіть зовсім і погано, здається що вузлик на віки і розрізавши, порвавши, нещадно розправившись з ним, ми просто не переживем. Но помиляємся. Тяжко, буде дуже тяжко, тужливо, сумно, даже трагічно, безліч спогадів і сумних пісень, сліз і бажань напитись і забутись з друзями (ну в кожного свій вихід із ситуацій), але ні в якому разі не кінець. Кінець буде тоді коли ваше серце перестане битись, кров циркулювати по тілу, дихання зупинитись, сили покинуть вас і душа назавжди відійде від тіла, а зараз - це лиш думки про те, що людина яка поряд це сенс вашого життя і повітря, яким ви дихаєте.
Треба взяти себе у руки, додати до цього всього віри і надій на краще, підкріпитись підтримкую і позитивом від близьких, приймати пропозиції, які ведуть твій стан до кращого і просто вчитись наново ходити, ми народимся знову, почнем своє життя із чистого листа і будем ще щасливішими. Тільки вчасно попращайтесь з минулим і людьми, які приносять біль та страждання і ви вже будете ближче до свого нового щастя.
Я навіть представити собі не могла, як я буду без цієї людини, чим я буду жити і ким я стану. Но чим більше в мене стресів тим глибше розуміння того, що я страждаю через недостатнє розуміння, нехватко вражень і здійснення того, чого хочеться, повну відсутність несподіванок і надій на те, що саме зараз він зміниться і вчинить не так як завжди, але завжди все закінчується лиш моїми надіями. Це так мене втомлює, що в мене немає сил боротись і навіть не завжди хватає сил пояснити, уже зовсім немає бажання щось доводити. Хочеться просто сказати: "хватить" і іти на зустріч тому, де мені почне яскраво світити сонце і здійснюватись мрії. Так хочеться просто жити, без докорів і сліз, розчарувань і пояснень, сварок і суму. Мені так важко боротись самій за своє щастя, що я вже не вірю у те, що все може бути так, як я колись мріяла.. А воно і не дивно, я лиш мріяла.
Так боляче, коли ніхто незважає на те, про що ти зараз мрієш, чого хочеш і де б хотіла бути, що ви собі не уявляєте. Як це нестрепно больно розуміти, що всі твої бажання пов*язані і залежать від людини, на якій вони і закінчуються, розбиваючись об його байдужість.

Шо за брєд, чи я шось не розумію чи мене ніхто не розуміє?! В чому справа, я не розумію?
Це ж нада тілу неділю проспати, на пари походити через раз а в неділю заявити мені шо вчитись буде, я не просто в шоці, вже за стільки часу, а я так і не привикла, бо я не розумію, як так можна? Інтимні стосунки раз в місяць це вже норма, при чому нікого, крім мене по ходу і не турбує, а кого ше має хвилювати, це ж мені больно, це ж шкодить моєму організму, це ж тільки в мене потім будуть проблеми по гінікології будуть і цілком можливо слова лікаря: дитину вам родити треба! Афігєть, а нікого і не цікавить шо тих дітей навіть родити нема від кого, бо в 20 вони ше діти а в 25 ше не нагулялись, а вже в 28 організм забитий всякою хренью, алкоголем і сигаретами, роди сама від себе!
Я зараз така зла шо в самий раз побити нахєр всю посуду на кухні і кого це хвилює. Не сплю я нормально, канєшно у всьому винен телевізор, бо коли по ночах сиджу за компом то сплю я афігєзно а вот коли тєлік дивлюсь то сни припаршиві. Я багато п*ю та ше й курила, а кого це гребе коли тебе цілими днями немає, коли я гуляю з дурзями або сама, кого це гребе в той час, хто мені у цьому поміг, хто зарадив хоть раз, хто вберіг мене від постійних нервів?! ХТОООО?????Ти? А тобі не здається шо ти задохєра говориш і ніхєра не робиш?
Сьогодні був хороший ранок, не така вже і погана погода, сонечко і я в очікувані чогось хорошого? От нафіга треба було всьо спортити...Вже сама тебе тепер і бачити не хочу! Сама не знаю чого хочу, навіщо мене так мучити? Ти мене мучиш, весь час, я як пташка закрита у клітці, я сама собі вже багато не дозволяю, а нашо, для чого? Люди мене не розуміють, а мама весь час жаліє бо не розуміє як я з цим можу миритись, а шо мені робити, я сама хотіла, тільки хотіла я щастя а не такого постійного стресу!

- Насправді, навіщо тобі я?
- Щоб ти був поряд, коли темно, обіймав мене, заспокоював коли страшно, щоб підійшов до краю і пішов далі.
- А якщо розчарую?
- Мене не розчаруєш!

Зараз би його поряд, домашній затишок, закутатись в плєдік і фільм дивитись
Сумно якось і холодно без тебе

Стільки хорошого назбиралось і моїй голові, переплутане із усілякими дрібницями, що навіть не значну частину важку зібрати у один повноцінний зміст.

Ми таки побували у Карпатах, і я задоволена. Я була там так давно, що вже і не пам*ятала як там чудово. А це не варто було забувати)
Як і в більшості було по різному - багато хорошого, неочікуваного, не дуже приємного, трагічного, того, чого варто соромитись та інше...

Перші дні після приїзду завжди найважкіші, бо доводиться миритись зі всім тим самим, чого інколи так не хватає. Ще в поїзді було важко усвідомити, що вже не ляжем спати обійнявшись і прокинувшись зранку не побачу поруч ні подушки ще однієї ні тебе. Останні дві ночі були такі прості і теплі. Ми лягли обійнявшись і заснули, і саме цього мені не вистачало до цього моменту, не вистачало простоти і впевненості у тому, що може бути все так просто і ненав*язливо. Що можна заснути без того, що так було потрібно кожного разу. Це було важливо для мене.

І дзвонити сьогодні я не дуже хотіла, але вірити у свої сили я відмовлялась ще більше. І напевно не даремно. Бо навіть не розуміла за що хвататись першим, боліло ніби одне і те ж, а ставало з кожною хвилиною все гірше і гірше. Не люблю когось обтяжувати собою, та ще й коли і просити треба пояснюючи як тобі це необхідно, вот і сьогодні думала, та напевно впевнена була у тому, що ти не захочеш йти і я врешті скажу, що не так вже і треба, бо справлюсь сама. Але мені як то стало краще коли просто обійняла тебе, а коли ти пішов - стало дуже холодно і не краще, все як і було до цього.
Все завжди стає на свої місця і це не завжди на краще, як виявилось

Тепер трошки про головне. Я ж тільки вчора з Болгарії вернулась
Не скажу що в мене є бажання зараз про це розповідати, в мене якось взагалі бажання ні до чого немає, ну тим не менш.
В перші дні я була хвора, а в останні в мене почались місячні) Дивно? В першу чергу цікаво, в яки ж дні, вільні від хвороби і від місячних, я віддихала)
Скажу зразу, що гірші дні це напевно був перший, як приїхала, я була хвора ше тоді дуже та ше й втомлена і не виспана, ні сил, ні здоров*я, ні бажання, і в один з останніх, коли мені було дуже погано. Але ось що головне - коли вас болить і ви на це скаржитесь, вас звісно жаліють но не сприймайте так близько, вам про це потім обов*язково згадають і ніяк інше, як: "і ти будеш знов нити!". Тому не спішіть радуватись, турбота чоловіків не завжди закінчується так приємно, як розпочинається
Та і не тільки турбота, в тому, що ви могли забутись і не врахувати - ваша вина буде складати, не менше як половину.
А взагалі, навіть це не змогло мені спортити відпочинок. Напевно тому, що я була дуже втомлена містом, роботою, її пошуками, своїм туповатим керівництвом, домашніми турботами і негараздами, в тому числі і власними, питаннями близьких і постійною їх присутністю. Так що, це такий відпочинок коли ти поза зоною 7 днів на тиждень, 24 години на добу...)
Були свої моментиі з переїздами, і з гідами яких ми в очі не бачили і з рушниками в 4 зірковому готелі, у к-ті 4 коли їх мало бути не менше як 6( і це ще мінімум, який для 3* не те що 4*) і з умовами в автобусі по дорозі туда, це було взагалі щось феноменальне, про це я ще обов*язково згадаю згодом підпортивши їм репетацію. Реклама від споживачів - це чудова реклама у просувані товарів і послуг, а вот негативна реклама від споживачів - це хороший піар, який не приносить прибутку

А хто при чому взагалі? - Ви ні при чому?! - І ви ні при чому?! - Ви всі ні при чому, то я при всьому, при всьому я!
У вас шось не клеїться, все не так добре, як би хотілось - даже не думайте, у всьому вина я і завжди!