Таке дивне відчуття, що всі люди, яких я вважала рідними, з якими я ділилась всім, стали такими чужими, що і знати їх не хочеться. Дивне відчуття, була обіда, образа, проблеми різного роду та сварки, але такого відчуття відчуження у мене ще не було ніколи. Для мене - це дуже далеке, я не знаю як з цим справитись, но в мене такі інстинкти що я не хочу признавати ні їх ні того що заставило мене це відчувати зараз.
Саме більше мене вразило, коли я відкрила вчора істинну картину того, що з цього вийде і чим це все закінчиться і мені її просто підтвердили в очі, без зайвих емоцій і вагань, не намагаючись навіть поміняти хоть щось - мене це вбило.
Такі дурниці і так глибоко поселились в мені. Та нашо мені це все треба, ваше весілля разом з вашими молодятами, чесно кажучи, я вважаю цей союз раннім і цю вагітність зовсім не обдуманою. Ніби дорослі люди, а ніби і не розуміють що натворили і що з цим будуть робити. Вот коли бачу отакі ситуації - вважаю їх безвихідними. Можливо в мене забагато власних стереотипів, можливо забагато нав*язування своєї думки іншим, можливо надмірне втручання у чужі стосунки і бажання комусь допомогти, но для мене це дивно!
Хочеться відмовитись від цього життя і почати інше лише із деякими людьми зі всіх. Є велике бажання згадати все і навіть більше Ватрушці та Лєрі в одному лиці, не забутись про Маріну та навіть не згадувати Віку тому, що як на мене це людина яка підкоряється думці більшості, і без думок інших - своєї у неї просто немає!
Я навіть не знаю, як мені зараз і чому такі не значні негаразди так на мене впливають, но мені хочеться образитись на всіх хто хоть якось страається мене образити, не важливо чим, поруч мають бути люди, які мають розуміти кожну твою біль, якою б вона не була і як вчасно чи не вчасно, всі негаразди та невдоволення, мої мотиви та віру у їх правдивість, мої слова та мене саму! Таких практично шо немає, я вважаю на 60% нереальним знайти у цьому світі людину яка буде розуміти тебе любим і завжди, а можливо навіть і більше ніж 60%...