Стільки хорошого назбиралось і моїй голові, переплутане із усілякими дрібницями, що навіть не значну частину важку зібрати у один повноцінний зміст.
Ми таки побували у Карпатах, і я задоволена. Я була там так давно, що вже і не пам*ятала як там чудово.
А це не варто було забувати)
Як і в більшості було по різному - багато хорошого, неочікуваного, не дуже приємного, трагічного, того, чого варто соромитись та інше...
Перші дні після приїзду завжди найважкіші, бо доводиться миритись зі всім тим самим, чого інколи так не хватає. Ще в поїзді було важко усвідомити, що вже не ляжем спати обійнявшись і прокинувшись зранку не побачу поруч ні подушки ще однієї ні тебе. Останні дві ночі були такі прості і теплі. Ми лягли обійнявшись і заснули, і саме цього мені не вистачало до цього моменту, не вистачало простоти і впевненості у тому, що може бути все так просто і ненав*язливо. Що можна заснути без того, що так було потрібно кожного разу. Це було важливо для мене.
І дзвонити сьогодні я не дуже хотіла, але вірити у свої сили я відмовлялась ще більше. І напевно не даремно. Бо навіть не розуміла за що хвататись першим, боліло ніби одне і те ж, а ставало з кожною хвилиною все гірше і гірше. Не люблю когось обтяжувати собою, та ще й коли і просити треба пояснюючи як тобі це необхідно, вот і сьогодні думала, та напевно впевнена була у тому, що ти не захочеш йти і я врешті скажу, що не так вже і треба, бо справлюсь сама. Але мені як то стало краще коли просто обійняла тебе, а коли ти пішов - стало дуже холодно і не краще, все як і було до цього.
Все завжди стає на свої місця і це не завжди на краще, як виявилось
