_Sel_ вчора грозилась що вона як впаде в нерви то ми сьогодні нікуди не підем, вона виконала свої погрози....но я і не хотіла нікуди іти, концерт обіцяв бути галімий, після того, як я послухала треки гурту, я не розчарована, зовсім але мені скучно, все таки сидіти дома цілий день не таке вже і веселе заняття...
...і що далі то все більше і більше мене розчаровує її нервозність і це навіть дуже печально... у всіх є нерви, ніхто із нас не прожив абсолютно щасливе і безболісне життя, у кожного були і розчарування і падіння і пережиття і не таке вже і "солодке" життя, себе я не можу назвати абсолютно спокійною, але я свої нерви тримаю при собі, тому що при кожному підвищені голосу, суперечці починати впадати в нерви то нічого доброго з цього не вийде, врешті треба вміти доходити компромісу, але коли мені кажуть: "Надя, не зли мене, бо ти знаєш як я можу відповісти"...нууу це щонайменше звучить смішно, бо ми дорослі люди і оскільки я її знаю вже стільки років то я маю уявлення про те, як вона могла б мені відповісти і що могло б бути, але я не песик, який виконує команди, я подруга, принаймі нею себе вважаю, я думаю що я заслужила повагу і хоть чучуть стримання емоцій до себе, я тоже емоційна, але я не кидаюсь на людей тоді, коли вони не хочуть виконувати те, що кажу і хочу я, коли мені погано а вони не беруть трубки і не відповідають і я не заводжу суперечки при кожному разі коли на мене підвищують голос....Я знаю що ти це будеш читати і зрозумієш із цього тексту кожне слово, що я мала на увазі....Тьотя Свєта не золото, але вибач мені, ще чучуть і ти будеш не такою вже і кращої від неї, подумай над цим, адже нервуючись і погрожуючи комусь чимось ти ж нікому гірше не зробиш тому, що це проходить на перший раз, на другий, ну на третій і все..всьому наступає колись кінець, ти в першу чергу собі робиш найгірше, а не комусь, це твоє здоров*я, твої нерви і твої нервові клітини, які в тій кількості, в якій ми їх втрачаєм, не відновляться ніколи...ніколи!!!

P.S.я написала це, не як звернення до конкретної людини, а як мої емоції і слова, які я хотіла сказати, на даннйи момент...з думкою про те, що це може хтось прочитати, я би напевно і половини постів не виложила, що вже є тут...це моє життя...

Ммм да, судячи по моїх шортах, на яких тепер жуйка, майже, що не на самій інтимній зоні( на попі), то ми вчора віддихнули не погано,хотя після цієї жвачки і будь-який настрій пропав.
В п*ятницю ми з Sel приїхали в Кременець ( нарешті,з великими зусилями)...і всьо, на цьому історії кінець, бо та какашка каварна, яка ховається під ніком Sel ниє тут над вухом страшно, звинувачуючи мене в тому що я їй не даю нету, і поки я з нею сварилася, то в мене всі думки і слова втікли і взагалі... (отак тобі, за те шо я вжевсьо забула шо хотіла написати...аааааааа...)

сиджу і заливаюсь слізьми, реву_у, ну просто як дура....за мною бігають хлопці а я реву, інша напевно б була щасливіша всіх, а мені....а мені вони всі не потрібні, ні, не в тому справа, що "мені потрібен лиш він єдиний", бо того єдиного і немає, но вони всі мені також не потрібні і чомусь так тяжко на душі, так давить шось, так паршиво в середині.....і я страдаю фігньою, і я це знаю, і зараз напевно ніхто мене не зрозуміє...але

Так добре коли тебе нічого не турбує, коли ти знаєш що нічого не залежить від тебе і твого вибору і так тяжко, коли розумієш, що твій вибір простелить твою життєву дорогу далі...
Цього року я завершила 3 курс коледжу. Аж не віриться що я провела в коледжі, разом зі всіма своїми одногрупниками і новими знайомими аж 3 роки, 3 довгих роки....час так скоро полетів і переді мною знов постав вибір. 1 вересня я вже буду 4курсниця, а через пів року - випускниця, шо ж робити далі, куди іти, що вивчати, який шлях обрати?
Варіант 1. Львів, він близько, там є родичі, які не факт що зможуть допомогти коли треба буде, но принаймі вони там є)
Там немає друзів, зовсім ніяких, чомусь вийшло так що всі де завгодно, но тільки не у Львові, тобто підтримки зі сторони друзів, близьких та і просто знайомих чекати не варто, враховуючи те що перший рік мені буде тяжко звикнути до нових аудиторій, вчителів, одногрупників, житла, правил, врешті до нового життя. Зараз мені даже представити тяжко як мені погано буде цей рік, поглинути в навчання? - звичайно, мені просто доведеться це зробити, але сльози, синяки під очима і втомленість не приховаєш ні від кого...но у нас ще є 2 варіант)
Варіант 2. Київ. Можливості там великі, вибір широкий, місто - значно більше, що ще складніше. Там мені доведеться звикати не тільки до нового життя і навчання та всього що з цим зв*язано а і до руху транспорту і людей, темпів їхнього життя. Але, там є друзі і знайомі...там мій дорогий Свєтік, який мене часом звичайно і виводить з себе і не слухає, практично що ніколи, але все одно я її люблю; Алла, яку я вже дуже давно не бачила і за якою скучаю, впевнена, якби в нас була можливість ми би не погано продовжували спілкування, принаймі у її допомозі я впвнена! У Києві немає моїх родичів, але у цьому я нічого поганого не бачу, скорше - наоборот.
І так, я розглянула ще раз детальніше своїх 2 варіанти а шо толку? Я як незнала що мені робити, так і далі незнаю!
Я з дитинства привикла, що я завжди з кимось, не важно куди і за чим, просто поряд хтось є, але так не може тривати вічно, настає час, коли ти залишаєшся одна і розумієш що ніхто тобі в цьому не поможе, ти мусиш через це пройти сама. Але я так не хочу щоб мені було боляче, страшно і важко, але водночас я знаю, що цього просто не оминути...

забулась, забулась про наші приключенія...і хоть це було давно ше до неділі, до Дня молоді, але головне, що це було....



читать дальше

25.06.2011 в 03:38

Пишет  Spirit of Virtuality:

Если долго мучиться - что-нибудь получится.
Иногда надоедает постоянно гулять в одних и тех же местах. Именно тогда и рождаются очень странные идеи...
Идея звучала следующим образом: в районе, котором мы бывает реже всего, садимся на маршрутку, чей маршрут плохо нам известен, и едем до остановки, которая нам понравится больше всего.
Начиналось все по плану: мы сели на маршрутку в малознакомом районе, вот только маршрутка довезла нас до центра... Но мы не сдались! Сердца требовали приключений! В итоге мы выбрали направление "Львов". Шли по одной дороге прямо и вниз, дошли до парка (леса? заповедника?) о котором раньше даже не знали (пыталась перевести его название на русский, но ничего не получилось. оно и без перевода смешное). Потом повернули направо. Чувство было такое, будто мы в село попали, честное слово. Вроде еще город, но как-то стремно. Потом еще долго шли по улицам с очень оптимистическими названиями, потом растерялись (перепутали небо с озером) и таки спросили у людей как пройти в сторону цивилизации. К цивилизации мы шли через лес, было даже почти не страшно. Дошли быстро, при чем вышли не далеко от того места, откуда уходили.
Все закончилось на том, что мы с сестрой по разуму решили, что хотим на тусовку любой направленности.
А в воскресенье будет такая тусовка, что мама не горюй - День молодежи! Жду не дождусь.

URL записи

Коли плачеш без причини, розумієш - серце втомилось бути сильним, я втомилась боротись із негараздами, навколишнім світом, проблемами, я втомилась боротись сама із собою...но я не вмію бути слабкою, я не можу дозволити собі біль і розпач, смуток і сльози, тугу і пережиття, я просто не можу, і байдуже що наодинці сама із собою, закриваючись лиш у своєму власному просторі - я слабка, головне, що поруч з вами: мої рідні, друзі, близькі, знайомі...я завжди буду сильною...завжди.

Cамый замечательный день недели — это завтра.
Именно завтра все бросят курить, сядут на диету, займутся спортом, уберут квартиру, найдут хорошее увлечение, начнут учиться, перестанут расстраивать маму и любимого, вспомнят о друге...

і кожен день я лягаю та просинаюсь із думкою про те що саме "завтра" все встане на свої місця, що саме завтра я буду тою, якою була завжди, що саме завтра сонце стане світити яркіше і на вулицю мені буде виходити простіше, а не через силу і кожен раз та "саме завтра" помирає і просинається разом зі мною....ну коли ж воно нарешті наступить, я не можу так більше жити...

Коли я вже нарешті перестану себе зрівнювати з іншими?! =Р
Чому не можна жити як всі нормальні люди своїм життям, не рівняючись до когось і з кимось, не зважаючи на те хто кращий а хто гірший, всі ми однакові...
Печально, що я все це розумію, а так жити себе заставити даже не можу....

За словами вчених, та їхніми предсказаннями, сьогодні - кінець світу, з чим я вас, для початку, і вітаю!
З самого ранку я взагалі і думати забулась про це, але день сьогодні і вправді стрьомнуватий получився...я налякана, сама незнаю чим, але мені страшно...

Але, там не менш, кінець я вирішила зустріти з Лєрою, ввечері, біля озера і в міні-платі, що як виявилось, стало моєю значною помилкою)
Незнаю на скільки воно міні, але уваги воно привертає максі)))
Фраза Лєри, нас сьогодні вбила двох...я здивувался, коли вона взявши мене за руку повільно почала відводити в сторону, але я послухалась і відійшла, потім на горизонті, вже попереду нас, з*явився велосипедист, Лєра, з надзвичайно зосередженим виразом облииччям, призігнувши ноги і показуючи пальцем прямо на нього промовила:"Цей ЛоСь їхав прямо на тебе!"...гучний сміх послідував слідом за цією фразою, а так званий "Лось" чуть притормозивши обернувся))
Погода до вечора, значно погіршилась, небо стало дуже дивним, кольори зачаровували та наганяли сум... Ми поспішили додому...

Дивний день, не можна однозначно записати його в "не вдалі" або "непоганий" чи навіть дуже "хороший" день...можливо якби не моє самопочуття, то світ здавався би мені веселішим, якби не моє спілкування з Андрійом яке вже дойшло до такого брєду шо ми даже сьогодні не говорили, він не хоче чути мене а я напевно його також...і взагалі це все на мене наводить сум...
жахливе самопочуття, немає ні сил, ні здоров*я, де це все?
таке відчуття, що як іду так і відключусь на місці, пробувала спати - не вийшло, віддихнути - ніякого результату, заставити себе шось зробити - також безрезультатно!
Що зі мною, на дворі весна (майже що літо), сонечко чудове, напрягів в коледжі немає, навчання яке давно завершилось абсолютно нічим не турбує ( даже з курсовою вже проблему вирішено), мене оточують друзі, знайомі та просто близькі мені люди, немає проблем, чому ж я не радію цьому життю?

Емм..зато сьогодні таки був кусочок щастя, коли ми з Лєрою самі зробили собі приємне - прикупили окуляри, просто таки, для іміджу, вони вже давно в моду ввійшли, вже кожен другий носить, але все одно, ще тільки нам таких і не вистачало, 72 грн. просто так на вітер, не факт шо я їх носити буду, завтра дуже налаштована показатися при такому не звичному, для мене, образі, але це все залежить від ранку, як він розпочнеться і з "якої ноги я встану" ато мало лі....