Так добре коли тебе нічого не турбує, коли ти знаєш що нічого не залежить від тебе і твого вибору і так тяжко, коли розумієш, що твій вибір простелить твою життєву дорогу далі...
Цього року я завершила 3 курс коледжу. Аж не віриться що я провела в коледжі, разом зі всіма своїми одногрупниками і новими знайомими аж 3 роки, 3 довгих роки....час так скоро полетів і переді мною знов постав вибір. 1 вересня я вже буду 4курсниця, а через пів року - випускниця, шо ж робити далі, куди іти, що вивчати, який шлях обрати?
Варіант 1. Львів, він близько, там є родичі, які не факт що зможуть допомогти коли треба буде, но принаймі вони там є)
Там немає друзів, зовсім ніяких, чомусь вийшло так що всі де завгодно, но тільки не у Львові, тобто підтримки зі сторони друзів, близьких та і просто знайомих чекати не варто, враховуючи те що перший рік мені буде тяжко звикнути до нових аудиторій, вчителів, одногрупників, житла, правил, врешті до нового життя. Зараз мені даже представити тяжко як мені погано буде цей рік, поглинути в навчання? - звичайно, мені просто доведеться це зробити, але сльози, синяки під очима і втомленість не приховаєш ні від кого...но у нас ще є 2 варіант)
Варіант 2. Київ. Можливості там великі, вибір широкий, місто - значно більше, що ще складніше. Там мені доведеться звикати не тільки до нового життя і навчання та всього що з цим зв*язано а і до руху транспорту і людей, темпів їхнього життя. Але, там є друзі і знайомі...там мій дорогий Свєтік, який мене часом звичайно і виводить з себе і не слухає, практично що ніколи, але все одно я її люблю; Алла, яку я вже дуже давно не бачила і за якою скучаю, впевнена, якби в нас була можливість ми би не погано продовжували спілкування, принаймі у її допомозі я впвнена! У Києві немає моїх родичів, але у цьому я нічого поганого не бачу, скорше - наоборот.
І так, я розглянула ще раз детальніше своїх 2 варіанти а шо толку? Я як незнала що мені робити, так і далі незнаю!
Я з дитинства привикла, що я завжди з кимось, не важно куди і за чим, просто поряд хтось є, але так не може тривати вічно, настає час, коли ти залишаєшся одна і розумієш що ніхто тобі в цьому не поможе, ти мусиш через це пройти сама. Але я так не хочу щоб мені було боляче, страшно і важко, але водночас я знаю, що цього просто не оминути...