Мне скулы от досады сводит:
Мне кажется который год,
Что там, где я, — там жизнь проходит,
А там, где нет меня, — идет.
(Владимир Высоцкий)

Цікаво було подивитись на відповідь та її не було тоді і не буде зараз, цікавість змінилась на смуток.
Не розумію, ну ніяк у мене не виходить примусити себе. Забагати уваги і сил положено на таку дрібницю, не до якої зараз, зовсім.
Занадто дратівлива, втомлена, невизначена, засмучена, обідчива, як дощова хмаринка на похмурому небі.

(14.03.2013) Ну вот і все, вона вже не просто не моя, не просто доросла жінка, а заміжня жінка, яка має свої обов*язки перед чоловіком і ту найближчу і кохану людину поруч і так, сподіваюсь, буде завжди!
Щастя Вам, любові, довгих років, ніяких сумнівів, віри, надії, щирого кохання, довіри і всього самого-самого що ще можна побажати. Аааа, забулась головне - кинути курити, обидвом)
Я думала що це буде дещо печальніше для мене, ніж обійшлось) Обійшлось без сліз, ну нічого, попереду ще весілля)

Ну але ж ми, дві дуняші, мусіли запізнитись у загс, всі нормальні люди як нормальні були від початку церемонії, а ми...ну ми, як ми, і то якби не Вадім то і на кінець би не встигли) Так шо йому ми тоже вдячні, і не тільки за це, а ще і за дівішнік, ідеї і відео, яке я до сьогодні не бачила)
Було весело, згадати є що, як після суботи так і після четверга. Але дітям колись все так же стидно буде розказати))

Вночі ледве заставила себе заснути, перепробувала вправи які радять, коли роздратована, і вот що я хочу сказати - ніфіга вони не помагають, який би там лісок не був і не уявлявся, як би ти там вдихала чи видихала, до скількох би не рахувала, а як роздратована, то тільки стриманість і твоє небажання зганяти цю злість чи роздратованість) Лежала і заспокоювала сама себе і як би не старалась - щось таки не давало мені заснути, мучило і мучило, але "ранок вечіра мудріше", тільки зранку проснувшись, я вже не пам*ятала ні причини роздратованості, ні бажання повторити ці відчуття!
Я все перебільшую, усе до чого б не взялася, в мене або зовсім ніяк або у перебільшеній формі...
Я не можу скучати трошки, я або жахливо сумую за людиною або не думаю чи не сумую зовсім, якщо кохаю то віддаю все, якщо берусь до чогось - надіюсь на успіх.
Моїх 5 правил на цей тиждень, який вже минув) Робим підсумки:
- слова підтримки; ну якщо не враховувати те, що вони повторялись не завжди по суті, а інколи просто ні до чого, за тиждень я чула слова: "все буде добре" рази 3 напевно), вони були наведені у пунктах, якби я не навела прикладу я затрудняюсь у роздумах, які би слова ти вживав), але якими б вони не були, таки дають своє, після слів не хочеться сперечатись і щось доводити;
- слова кохання і т.д.; взагалі ніякого ефекту, в мене від самих перших днів і до самих останніх було непереборне враження того, що я тебе просто заставила це робити і казати, навіть без відчуттів) але зважаючи на те що ти хоть говорив про те, що кохаєш то я зробила вагомі висновки, що із нас двох сумую лиш я, при чому завжди, я сумую щодня і не забуваюсь про це ніколи, а про те що за тиждень ми бачились 1 раз мене просто вбило - це була не просто геніальна ідея передати ініціативу у твої руки, але про це далі;
- отож - ініціатива, яка мала належати тільки тобі; після суботи до середи я якось за своєю роздратованістю не виносила почуття суму назовні, тому дожила до середи нормально, і то зробила величезну помилку вирішивши прийти у середу, після цього я просто не могла обійтись без хвилини у день коли б не сумувала, в четвер я шукала шляхи зустрічі, у п*ятницю те саме зробила, і сьогодні нарешті субота, і таки 1 раз в тиждень - це те, що потрібно тобі, тому я не розумію чим ідея зі Львовом так сильно не підходила, бачитись раз в тиждень це те, що тобі потрібно, те, що не обтяжує і не заставляє задумуватись, нікуди не треба ходити, тільки мені їздити треба було б, і то якби я не приїжджала кожних вихідних, тебе б я не дочекалась у Львові ні під яким придлогом! мені тебе треба було щолдня, тобі ж мене лиш раз і то не зрозуміло для чого;
-погоджуватись зі мною - нічого геніальнішого, ніж ти міг придумати, я просто не очікувала напевно, це було саме безглузде і самі непотрібні слова, які ти використовував не у тих місцях, не з тими словами і не при тих ситуаціях, де б вони мали своє значення; лишився ше один пункт але про нього я навіть писати не буду, єдине чим ти мене здивував - це була твоя наполегливість, ну можна вважати що ти таки виконав цей пункт!)
Це просто жахливо, я вже не знаю до яких дій взятись і кого винити і міняти треба. Я винна у тому, що у більшості наполягаю на тому, що хочу і своїми методами це доношу до тебе, але які б ці методи, бажання чи слова не були - все марно! У мене немає ні сил ні бажання так жити і любити. Я вважаю, що це має приносити радість, щастя, захват, не знаю, все хороше.
Розумієм, коли втрачаєм, за таким принципом живуть усі, аж поки не втратять, не задумаються і не почнуть цінити те, чого уже не буде) Дивні ми люди)
"Вони розвалились як солом*яна хатка від нестачі часу один на одного." - чудова фраза і порівняння вийшло)
Ти не вмієш розділяти свій час з кимось, ти так і не зрозумів що таке "стосунки" і що насправді з ними робити. І це ти прочитаєш і нічого не зрозумієш, тому що тут дуже багато тексту)))

5 пунктів на цей тиждень:
1. Слова підтримки, ну відповідно не тільки слова, попробуй використосувати такі слова як: не нервуйся, все буде добре, мені жаль, що все так та інші. Попробуй висловлювати свою підтримку і турботу принаймі словами.
2. Вся ініціатива у твоїх руках. Цей тиждень повністю розплановуєш ти, коли бачитись, шо робити, шо дивитись, гуляти чи ні і коли)
3. Попробуй зі мною погоджуватись, ну хоть у деяких випадках, без прирікань, слова: так, ти справді була права або на мою думку ти не права.. Якщо не права доведи, чому, у чому і доведи свою правоту, щоб ми дійшли спільної згоди у тому хто прав а хто ні, що краще а що і не потрібно.
4. Здивуй мене. Як хочеш, твій власний вибір. Мене може здивувати щось навіть саме найменше чи саме очікуване, це не має бути щось грандіозне, це може бути щось саме звичайне і буденне, але принаймі здивувати. Здивувати дівчину на багато простіше, ніж часом здається))
5. Ну і саме простіше напевно але не менш важливе. Попробуй щодня згадати сам і нагадати мені про те, як ти мене кохаєш, як скучив, якщо скучив, ну скучати можна ж не щодня, але кохати завжди) Зранку, ввечері, протягом дня, коли хочеш, головне не забуватись про це.
Ну вот і все, сподіваюсь це для тебе буде не так вже і важко)

Таки дорослішаєм ми із кожним днем. Тяжко себе зараз переконати у тому, що речі у які я так не вірила ще місяць назад, зараз мені здаються не такими брєдовими і навіть дуже реальними і хорошими.
Я не розуміла що спонукає дівчат у моєму віці виходити заміж, бути готовими до створення сім*ї, виховання дітей, ведення спільного господарства, одних проблем на двох, одного щастя на двох! І напевно якщо добре задуматись то таки можна зрозуміти їх. Хоча далеко не всі приклади такі удачні. Це і являється нашими помилками і прикрощами упродовж усього життя, але дещо являється самим більшем щастям і удачею. Люди які не зважаючи на те що роки вже разом, все такі ж закохані один в одного, вони як діти закохані і живуть із цим коханням багато років, яке уже переросло у люблячу сім*ю - просто радують око. Дивлячись на таких людей, на такі сім*ї хочеться вірити що у цьому житті є те, у що нам так тяжко повірити, є те вічне кохання, і всі незгоди пройдені разом, щасливі сім*ї, злагода і розуміння, світанки і заходи сонця разом, перші кроки та слова дітей, усі сльози і біди пліч-о-пліч... Не все так райдужно, так весело, а тим більше завжди, буває і багато чорного у житті, трагедії, туга, сум і негаразди з яким здається нереально справитись, все минає, залишаючи тільки осад, людина яка поряд, неодмінно залишиться.
Саме тому ще роки тому, так само і зараз, я казала, що навіть в людині, з якою ти зустрічаєшся, треба бути впевненою і так вчила всіх. Завжди старалась забігти наперед і представити, зробити висновки, так роблю і надалі. Я впевнена, принаймі ще зараз і була впевнена тоді, що у цьому нічого страшного немає, адже навіщо нам у цьому житті люди, які будуть не потрібні у подальшому, для чого тратити життя на людей, у яких не впевнений, яких не любиш, не поважаєш і не представляєш чимось більшим ніж просто частинкою себе. Час назад не повернеш, і людей які на той момент могли зайняти місце поряд із тобою - також, варто зважувати на вагах більше, ніж просто відповідь "так" чи "ні". Бо потім буде як у фільмах: "А я потратила на нього кращі роки свого життя!!" Ну сама вибрала - сама і потратила....і чесно кажучи - сама цього і боюсь взагалі). Страшно потратити багато років, вкласти багато сил, почуттів у людину стосунки з якою потім виявляться нічим більшим, як просто спогадом...

Кажуть: "Я люблю тебе не за те, хто ти, а за те, хто я, коли я поряд з тобою", ніколи не розуміла як можна любити когось лише за те, що це саму тебе робить іншою. Так вот, з самого початку я полюбила його напевно за те, ким була я, будучи поряд нього, за те, що відчувала, що не могла без нього, що він це він, що я почала сама себе до цього привчати, що все склалось так як склалось. Врешті за те, що він мене дивував більше всіх інших, він був спроможний на те, на що не наважився ніхто до цього, а слова:"я ще можу все змінити" колись просто врізались в серце і кожен раз коли все іде не так, я згадую ці слова і запевняю себе, що він може і буде змінювати. Але напевно я сама намалювала те, що хочу бачити, а він не знає що я малюю і робить так, як хоче сам цього.
Я почала розуміти, що моє серце не пусте а просто переповнене відчуттями коли відчула розлуку, тоді - це були 2 найгірші мої тижні, я чекала дня зустрічі, як сонця щодня. А зараз, я щодня малюю собі те, що очікую, я малюю і стираю, як ластиком, дні перетворились на досочку для дітей, на якій вони малюють і стирають і так щодня сотні раз, безліч раз я чекала, надіялась і витирала все, щоб забутись і не ранити нездійсненні сподівання. Тижні минають з сірими барвами, в них немає життя, бажання, в них тільки очікування, в кожній хвилині - дзвінка, слова, а скоріше слів про те, що все буде добре як колись. Але вже давно не все так добре, як "колись" і з днями я все менше надіюсь і вірю в це. Я вже давно не чула слів про те, як все може бути чудово, лиш слова про те яка я зараз найгірша, можливо якою стала або на яку ще перетворюсь, про те як немає радості, щастя, бажання, тепла, нічого немає, бо все вже давно зруйнувала стіна між нами, яка з кожним днем росте. Бо я стараюсь не робити скандалів, як це властиво дівчатам, з кожного свого недосказаного, з кожного його недорозуміння, зі всіх своїх обід, а тим більше із спогадів, а він не така людина, він практично не забуває те, що його ранить і нагадує про це всім і завжди, а я виявилась в такі життєвій ситуації, що в ніякій. А і справді в мене її просто немає, всі щось роблять, а я стою на місці, моя річка зупинилась і немає напрямку, вона пливе нікуди і життя мене несе у тому ж напрямку, я болісно сприймаю будь-які коментарі на цю тему, навіть всі спогади і навіть зараз я пишу і плачу, лише через те, що щось в середині мене сильніше мене самої. У всіх свої негаразди, проблеми і хвилювання, але поряд зі всім і підтримка, утіха, радість. А в мене лише...лише нічого і нікого, тільки інколи люди за яких я тримаюсь і тримаю сама себе в руках!
Я полюбила за те, ким була я і незчулась коли покохала абсолютно усе, що з цим зв*язано чи що ще буде зв*язано, забулась усе, що було неприпустимо і зараз це вже не так страшно, не так боляче, не так важливо. А він пам*ятає і буде пам*ятати завжди, чи то кохання не достатньо чи то досвіду. Я відчуваю себе не дівчинкою, а жінкою, яка виховує свою сім*ю, а він себе - хлопцем, який навчається і коротає всі свої дні за любимим комп*ютером і думає...а і справді, я навіть не догадуюсь про що він там думає, поки сидить за своїм компом, а напевно і не важливо, наші думки такі ж різні, як і ми самі.
Кажуть багато, але все можна зрозуміти тому, що правда це чи ні, а в житті буває і не таке і якщо добренько задуматись то напевно, можливо зрозуміти все, навіть самого себе!

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

Останнім часом не просто "вроді як", а просто нема