"Прощая людям их недостатки, мы мешаем им от них избавляться."

Не прощаючи, ви сваритесь, в надії щось змінити і домогтись свого, но коли домагаєтесь цього так довго і своїми криками і поясненнями то вже нікому це не потрібно. Но навіть якщо ви їм цього ніколи не простите то ніхуя вони не зміняться!
Вони такі, які вони є, прийміть або здохніть у смутку, в надії про те, що вони колись зміняться!

А знаєте що, комп*юторщикам не треба дівчат. Вот реальна, така кльова професія. Подаріть йому комп*ютер і він про вас взагалі забудеться, це буде просто дорогий, дуже доречний подарунок, і зразу на всі свята, річниці і тому подібне. Не видумуйте і не накручуйте себе, подаріть йому те, що він любить понад усе у своєму житті і ви не помилетесь у своєму виборі. Але ж як я могла забутись, нам же ше потрібна, увага, час, турбота, романтика, несподіванки, щастя повне відро і бажано чим побільше - тим краще, так вот, якщо вам це все треба - то забудьтесь. Забудьтесь краще про це раз і назавжди! Бо не бачити вам цього всього, поки самі не зробите так ше й не заставите його виділити час на вас і відірватись від чогось більш цікавішого, тому краще - просто не старайтесь і не розчаровуйтесь у своїх мріях. Бо вони не тільки самі руйнуються дуже швидко, а і руйнують вас з середини.

Шо за день то такий, галімий. Як футбольний шарік цілий день. Лікарі всі, кожен по собі, хто шо хоче - то і каже, як хочеш - так і роби, то так і до лікарів не треба, якби я робила все так, як я хочу. Катають мене від одного до іншого, добре шо ше не кричать, як деякі.
Місячні на мене таки впливають не саме найкраще, з самого ранку плачу бо всі мене достали, а ше як на мене накричати то я взагалі в істєріку впаду. Краще мене взагалі не чіпати, і я вас буду любити ше більше, як ви мене! Головне мене не чіпати і не кричати на мене коли вже і так всі дістали навколо!

сегодняМожно, сегодня я просто побуду собой?
Выключу «сильную женщину», пусть отдохнёт.
Мне эта роль, что дана режиссёром – судьбой
Слишком привычна и, кажется, очень идёт…

Только всё чаще хочу убежать от толпы,
Спрятаться в любящих, самых любимых руках…
Сильные женщины тоже бывают слабы,
Тая солёной слезою на тёплых губах…

Можно, я просто приеду сегодня к тебе?
Снова обнимемся и помолчим обо всём…
Рядом с тобой становлюсь и нежней, и слабей…
Кажется мне, только в эти минуты живём…

Ты исцеляешь любовью без приторных слов…
Ловко снимаешь с меня всех ролей ярлыки,
Душу спасая мою от железных оков…
Я растворяюсь, как рифма в объятьях строки…

Можно, я больше не буду играть в маскарад?
Сильную женщину часто глаза выдают…
Только в глаза слишком редко сегодня глядят,
Не понимая, что только они и не лгут…

Долго искала свой дом, но нигде не нашла
Место, где душу согреет тепло и покой…
Только когда я впервые тебя обняла,
Я ощутила, что значит – вернуться домой…

Снова чужие планеты, чужие мечты…
Только не спрячут тебя от меня города…
Ангелы строят всегда для влюблённых мосты…
Можно, я просто приеду к тебе навсегда?

Як то прям в лице тобі наплювали, та ше й хто, люди до яких я так добре ставилась, поважала, вважала краще, як мій тато, шо і спитаються і приймуть і переживають... Тепер навіть не знаю за що мені обідно більше: за те, що про мене перший раз так в житті подумали, гидко аж згадувати як, чи що я в прямому сенці цих слів: "зі всією душею" і щиро було стидно за мого тата?! Та він хоть не бреше, не лицеміре і за спиною нічого не говорить, як пошуткує то тут і зараз, як не прийме - то так і буде це помітно, скаже і покаже, а як вже прийняв то вже точно нічого таїти не буде. Мама ше більше як я старалась зрівняти те, що я там просиділа всю зиму тільки через те, що не було можливості у мене, краще обставити, зробити, обдумати і запросити. Для чого це все старалось, для того щоб про мене так подумали, і про моїх батьків в часності? Та вже навіть не важливо, що ще я не почула, мені переказалаи і це було несказанно обідно, мої почуття сильно ображені і після всього цього навіть хочеться вірити що вони насправді мали на увазі не те, що сказали. Таке гріх не те, що сказати - а навіть подумати!
Навіть передати не можу нікому, як я себе почуваю, це просто словами не описати. В голові стільки думок і слів, що я тепер навіть не знаю, як ставитись до себе і цих людей, як сприйняти, вкласти в голові, а головне - забутись раз і назавжди, що є такі люди і що таке вони говорять!
А ще обідно, що за тебе нікому захиститись, бо признатись нема кому, а доводити щось - марно!

Розумні думки приходять завжди "після"...ааааа
Тобто виходить, твій тато турбується за маму кожну хвилину і тебе відправляє щоб було спокійніше і в той час шо ти турбуєшся про маму ніхто не турбується про мене? Бо про маму ти маєш хвилюватись весь час а про мене тих два дні, де я, з ким я, шо я і як я взагалі ні? Ну в принципі мама найрідніша людина, а я, хто зна скільки ше є і буде взагалі таких як я)
І в той час коли ти не йдеш, не ідеш і не бачиш мене бо просто не хочеш іти і т.д. про мене тоже ніхто не турбується але водночас не має права ніхто хто буде поряд - що ж, це просто чудовий вихід із ситуації. Я захищена тільки пару годин в день і то пару днів на тиждень, весь лишившийся час про мене ніхто не має тубуватись і переживати, але ж ні - я знову не права, це можна робити на відстані, а на відстані це робити ще краще ніж поруч! Вот вона, суть, ось і турбота і все саме хороше)

А вот і я, знову із тобою) Печаль на довго не покидає і куди ж я буду із цим іти, як не сюди. Так обідно, що сльози важко стримати. Така дурниця і така велика образа! Невже до цього так важко доперти, такий геній а таких реальних речей ніяк зрозуміти не можеш. Вже рік як, одна і та ж проблема - як не було понятно тоді, так само і не ясно зараз. Я, як та дура, туди Вова зі мною, сюди Вова зі мною, таке враження шо в туалєт без Вови не сходжу, а йому взагалі до сраки куди і з ким він і шо там. Скучно? - канєшно, в тебе ж є ноут, з ним скучно не буває, твій самий вірний друг! От його і можеш з собою взяти замість мене, з ним точно не соскучишся, а зі мною - фігня то всьо! Та пиздуй ти куди хочеш, на свою дачу, куди хочеш, лишіть мене всі!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Найдорожче і найбажаніше, що в мене є - це ти.
Терпи такою, яка вже є

Хуйня то всьо. Це зараз як залатана скатертина, яка рветься після кожної стірки, але я як відчайдушна домогосподарка латка на латці, латка на латці і шо з цього вийде чи буде це потрібно хоть комусь через місяць? Кохання не може жити, вона просто не вміє вживатись разом із всім оцим сміттям, якого я стільки викинула. Після всього того, що натворила забутись нереально, сама цього не забудусь собі ніколи, тільки якщо з цим жити - оце вже катастрофічно важко. Хочеться прийти, пригорнутись, обійняти і якось не можеться, таке враження що мені за це дадуть ляпас і дуже болючий. Думала не повторяться зі мною ніколи, ті жахливі сторінки із минулого, те паскудство в якому були всі. Водночас безмежно вдячна що така сильна увага всьому, що стосується мене і не тільки мене, тільки ти поступив так само, як поступила колись інша людина. Мені неприємно вже одне те враження що щось оте неприємне, що варто поховати глибоко-глибоко зберігають і згадують, згадують, згадують. Не єдине повторення, мене колись поставили в таку саму ситуацію, як поступила тепер я, і тоже тоді Діва, як би це не печально звучало. Не думала, що в мені стільки не доброго! Згадую зараз цю ситуацію, емоцій і відчуттів не згадується мені зовсім, тільки людина, яка мала прийти на моє місце, хоча вона вже в той момент була на ньому... карочє пєчалька і всьо, сама пєчальна пєчалька)