Хуйня то всьо. Це зараз як залатана скатертина, яка рветься після кожної стірки, але я як відчайдушна домогосподарка латка на латці, латка на латці і шо з цього вийде чи буде це потрібно хоть комусь через місяць? Кохання не може жити, вона просто не вміє вживатись разом із всім оцим сміттям, якого я стільки викинула. Після всього того, що натворила забутись нереально, сама цього не забудусь собі ніколи, тільки якщо з цим жити - оце вже катастрофічно важко. Хочеться прийти, пригорнутись, обійняти і якось не можеться, таке враження що мені за це дадуть ляпас і дуже болючий. Думала не повторяться зі мною ніколи, ті жахливі сторінки із минулого, те паскудство в якому були всі. Водночас безмежно вдячна що така сильна увага всьому, що стосується мене і не тільки мене, тільки ти поступив так само, як поступила колись інша людина. Мені неприємно вже одне те враження що щось оте неприємне, що варто поховати глибоко-глибоко зберігають і згадують, згадують, згадують. Не єдине повторення, мене колись поставили в таку саму ситуацію, як поступила тепер я, і тоже тоді Діва, як би це не печально звучало. Не думала, що в мені стільки не доброго! Згадую зараз цю ситуацію, емоцій і відчуттів не згадується мені зовсім, тільки людина, яка мала прийти на моє місце, хоча вона вже в той момент була на ньому... карочє пєчалька і всьо, сама пєчальна пєчалька)