Ну нарешті, Новий рік позаду, попереду все лише нове, тепер чекаємо Різдва!)
Зразу доводжу до відома коментарій Лєри на рахунок її нового року: "...кароче цей НР то повна ХУЙНЯ ..."
Можу тільки представити що за х*йня чекала їх у новорічну ніч і після, но не буду, мені це абсолютно не цікаво, я про це занадто багато думала ще до всього) Ситуація, в яку вони по суті мене поставили мені дуже допомогла відчути і зрозуміти, на скільки моя допомога там зайва і я сама тоже. Тепер в мене ні бажання, ніфіга не лишилось на рахунок цього, до цього моменту мені напевно мало наплювали в душу і мало я ображалась, а цього разу допомогло як ніколи!)
Ну менше з тим всім) Новий рік пройшов і добре, пройшов нормально, зустріли весело, а фото ще веселіше і напевно єдине що мене позбавило радості після цього, ну як так можна було фоткати і не дивитись шо, скільки раз повторяла собі шо треба фоткатись зі своїми як з людьми бо Діма фоткає все підряд його ж не цікавить як ти вийшла і як тобі це подобається чи наоборот, йому вопшє фотіка в руки давати не можна на таких святкуваннях, все смішно до пори до часу!
Тепер ше мама, в неї великі проблеми, но в неї завжди проблеми і завжди вони великі, бо моя мама ше з юності шукає собі проблеми і не маленькі, і саме головне - як вміло, вона завжди їх знаходить! Тільки в тій мірі, в якій переживає вона - я не переживаю ніколи, передчуття мої мене, як правило, не підволдять, при чому ніколи. Коли мені було важко мене тоже ніхто не підтримав і не важно скільки мені, а скільки їм, в кожного свої проблеми і кожен переживає їх по своєму, для когось кінець світу був глобальною проблемою, а для когось ангіна коханої дитина, як "кінець світу", а то і гірше. Кожен переживає своє ближче як чиєсь, на багато-багато більше, і ясне діло, що сам себе ніхто заспокоїти не може, а потребує підтримки близьких і рідних людей, і він її можливо і має, тільки не в тій мірі, в якій потребує. Так було завжди і так буде і дальше! Не панікуйте просто раніше часу, здатись ніколи не пізно, а вот повернутись назад - хто знає, бережіть просто те, що маєте зараз і мали до цього, бо принаймі щось але мали. Ви до цього йшли, наполегливо, хотіли цього, добивались, ви досягли, але нічого не вдається легко, проблеми є завжди і у всіх, якщо вам це справді потрібно, вирішіть самі для себе - раді чого ви йшли і чи варте все те, що ви на це потратили, в тому числі і власне здоров*я того щоб ви знов здались, згадайте раді чого боролись і ви зрозумієте раді чого варто іти далі.
І я це зараз прекрасно розумію, не розуміла тільки тоді коли сама добивалась і сил не хватило, але ми вчимось на своїх помилках, тепер я навчилась, знаю, відчула і розумію що краще мені не стало навіть після того як я здалась. Я вже доросла, давно не дитина, як каже тато, то можна рахувати що мені ше коли 16 вде по його відомостях було 18, а значить повнолітня і свідома, а вже тепер коли і 18 минуло то мені вже зразу 20 і я ще більше свідома як була до цього. І справді, таке враження, що я виросла розумніша за своїх батьків і зараз вже навіть доросліша за них, треба вже давно жити окремо і влаштовувати власне життя, бо для батьків ми як були дітьми так ними і залишимось поки не почали своє життя то ми і самі в повній мірі не розуміє на скільки вже не діти. Зараз я тільки шукаю виходи того, як втікти з-під батьківського крила, але я його знайду - це ж я, головне - чим скорше, тим реально краще!