Всі ті емоції і слова, які надходять на нас в момент злості і обіди на інших - правдиві, просто вони висказані під впливом емоцій і тому здається, що все це пройде, не сьогодні завтра, а насправді...
Проходить, але повертається, і ти розумієш, що була права по відношеню до кожного із них тому, що якщо ти це вже раз сказала, якщо тебе довели до цього, то значить це повториться, і ще не раз!
Люди не міняються, а це так обідно. Ти любиш їх такими, якими вони є, так, і справді. Ти терпиш і миришся із тим, що особисто тебе не влаштовує, але чому так завжди? Чому ти терпиш, а хтось цього терпіти не хоче, чому їм не подобається як із ними вчиняють так само, як і вони з кимось, чому на це ображаються і це всіх обурює, адже ти пройшов через те саме і зрозумів, а вони проходять і не можуть...
Скільки раз собі повторяла, що "добре серце" ні до чого доброго не доведе, хіба що до "дякую", так потім і живеш все життя із своїм дякую і ноги об тебе витирають, а приємно то як, тобі ж за це вдячні, тільки от біда, тобі нема кому і за шо подякувати!