Людина родиться в неволі, живе і в ній помирає.
"Почуття свободи"? А воно взагалі існує, що це? Це те саме почуття коли саме в цей момент тебе ніхто не контролює, коли ти ні від кого не залежиш, це наші мрії і бажання гуляти до ночі, щоночі і цілу ніч коли твої батьки не турбують тебе своїми дзвінками, коли немає потреби питатись "а можна я піду", коли в тебе не виникає незручностей через "немає грошей", що частіше замінюється "немає бажання"!
Такого впринципі не буває, де б ти не був, ким би ти не був - ти залежний, і це факт. Ти залежний від своїх рідних і близьких, від людини яку кохаєш, від соціума, від потреб, від роботи, економіки, культури, освіти, ти з усіх сторін залежний і зв*язаний і не важливо, презиДент ти цієї країни чи бомж якийсь, який по суті немає нічого і на перший погляд незалежний. Він залежний, кожною клітинкою свого тіла, кожною зморшечкою на шкірі, шрамиком, поглядом, поводженням, краплею дощу і променем сонця, снігом і бурею та усім: від потреби у їді, туалеті, випивці, житлі, теплі, у ласці, яка недопустима при жорстоких реаліях цього світу, та навіть від якогось бовдура який буде проходити поруч, бо у цьому світі - ти ніщо, знаходячись у такому положені, ти - бомж, тебе ж навіть людиною не рахують, а президент що краще? Він залежний від усього, хоть і наш теперішній повний дебіл і в цьому він ще більше залежний, тим що не вміє говорити - тому за нього пишуть, немає смаку у одежі - його вдягають, немає свого слова - за нього скажуть, ти лиш підпиши, хочеш здатись і залишити усе, а як машини і доми дітям, світле майбутнє, забезпечена старість, гроші, які завжди потрібні?! Немає виходу, мусиш.
Ти повинен працювати на державу, на себе чи роботодавця на правах і обов*язках складених і затверджених у цьому світі;
платити за послуги, які тобі не надають і продукти, ціна яких - якості не відповідає;
вставати щоранку, лягати щоночі;
вітатись при зустрічі і прощатись йдучи;
поважати старість і страших людей, сусідів, знайомих, себе, оточуючих і це не важливо, що тебе вони не поважають, тебе ж виховують як інтелігентну людину, а значить ти як "закінчений інтелігент мусиш;
якось розважатись,кататись на качелях, на яких ти провів все дитинство, але ти приїжджаєш і їх немає, бо чиясь дитина на них впала, це ще більш геніально;
вчитись у цьому інституті, бо саме на нього твоїм батькам хватило грошей або вчитись там, бо це престижно і класно;
любити свою тещу, свекруху, сестру, брата, дядька, тітку, кота, собаку, подругу чи друга, бо так якось повелось у цьому світі і по-іному ти не вмієш і не можеш;
їсти і спати, пити та сміятись, плакати коли болить, терпіти коли не можеш, перебороти свій страх і знемагання, біль і самого себе;
платити податки, збір до пенсійного фонду і іншу фігню, бо так воно є;
користуватись телефоном і інтернетом, попробуй цим не користуватись, не впевнена що так може зараз хтось жити;
ти навіть помирати мусиш тоді, коли можливо цього зовсім не хочеш, бо так сталось...

Все життя боришся і кінця цьому немає.
Все дитинство жила за правилами батьків, бо своїх ж не мала - дитина, вчилась у школі, у яку більшість школярів ходити не хоче, вчила букварик, читала, писала, вчила віршики і все дитинство терпіла тата дибіла, та і зараз терплю, бо старість ж не радість. Терпіти не могла Кременець, особливо коли почала там жити і вчитись, це було не життя, а проживання і виживання. Полюбила свій коледж, недолюблювала вчителів, не могла спокійно жити вдома, ще перших 2 роки сяк-так, аж поки зовсім не стала доросла і стало не вистачати повітря, місця, життя! І абсолютно не можу миритись із неволюю - кохаючи, будучи коханою і хотячи роботи те, що я хочу із тим, з ким я цього хочу і тут я НЕ МОЖУ!