Сиділа собі вдома, не знала горя, тихо і мирно дивилась фільм і нікого не чіпала, вірила в те, що зранку проснуся і хоч горло не буде в мене боліти, але не тут то було. З енною к-ть слів "дуже" просто просила Дуринда про допомогу, я вже встигла прокрутити в голові безліч варіантів того що їй так треба, а їй треба щоб я хвора серед ночі майже приперлась до неї, бо їй всього лиш треба помогти ну і ше одіти в все своє при чому) Для чого нам потрібні друзі? Можливо ми їм і не можем подзвонити отак в будь-який момент з любим проханням але є такі, які можуть, наприклад моя Дуринда. І як я можу не поїхати, хоть і хвора і не хочу, і розумію що краще мені за цю ніч не стане, але збираюсь і їду!