13.06.2012 - завітні слова "Давай будем зустрічатись?!" і відповідь - "Давай!".
шось такі вони завітні але якісь не такі вже і "щасливі" були і моєму сприйнятті, так довго чекала, надіялась, добивалась і шо? - шось ніфіга не ясно.
ніч з 15.06 на 16.06. (ну в більшості вся ніч 16 числа) - єбать-тарахтєть (просто без слів, зато ясно). ніколи у своєму житі цього не забудусь, зато ніколи це не розкажу своїм дітям, а для мами і всіх людей які в тобі душі нечаять - це просто заборонена тема!


Так хочеться пам*ятати про те, що було але вірити у те, що насправді не було, тому що жахливе відчуття, не зрозуміле становище, та і нічого не ясно, ні моїх дій, ні моїх слів, ні мого поводження, взагалі не розумію, нахєр я туди приперлася? Все так ясно, як білий день, шо так і хотілось стати на самі більші і дурні граблі у своєму житті напевно, а може це моя віра - надіятись не знаючи.
Ти думаєш що ти знаєш людина, а виявляється - ти знав не ту людину!
Пєчально, але тим не менш я ще можу дивитись у очі цій людині, після всього що пережила, відчула, побачила і сказала.
Мабуть це мало статись саме зі мною, я цього завжди боялась і тепер вже не страшно тому, що ясно.



У цьому світі не можна довіряти, слухати, прсилухатись, вірити, надіятись ніколи, нікому і нізащо!