і справді красива, і коли чуєш її в середині ніби щось обпікає, ніби кожна клітинка окремо і відчуває, відчуває по-своєму, по-сообливому сказані слова, але ти відповісти не можеш, ти не можеш і з великим здивуванням миришся із думками про те, як людина, яка тебе практично не знає, яка не бачить як ти посміхаєшся, яка ти сумна і яка весела, яка зла і розлючена, коли плачеш а коли "на сьомому небі від щастя" говорить тобі ці слова і тяжко розуміти, що це не та людина від якої ти чекаєш не таких вже і "голосних" слів, а хоча б простих, елементарних, щирих, відкритих, а головне - правдивих, які б допомогли розібратись в собі, розрішити ситуацію і побачитись, так, щоб розлука вже не була така довга. Але ж ні, ці слова належать зовсім іншій людині, і мені щиро шкода його і тих почуттів, які він переживає, тому що вони не взаємні, жодною частинкою мене вони не взаємні.
Я перший раз в такому любовному трикутнику і далеко не перший раз розумію, як боляче прийдеться піти одному із нас трьох тому, що третій завжди зайвий, на данний момент я знаю хто зайвий, але на даний момент я про це не можу стверджувати із цілковитою впевненість тому що не втсигнем оглянутись як і трикутника не стане і люди, які були в ньому - стануть далекими.
Я дуже хочу щоб поряд був ти, лиш ти єдиний, милий, хороший, та просто найкращий а головне такий рідний і тільки мій і не хочу думати про інші закінчення цієї історії!