...ага, точно ніколи...тому, що завжди важко звикнути, тому я продовжую дивуватись його байдужості......Але чому ж тут бути здивованій коли ніхто мені не обіцяв що "все буде в карамелі", але важко ж, больно і хочеться говорити і говорити а ще краще слухати, про те, що бачити я взагалі мовчу!
Стільки питань, що я вже і незнаю цікавлять вони мене чи прийшла пора забути про цей "сон". Залишились спогади, слова, погляд і безліч повідомлень вк.
Немає кінця без початку, сумно розуміти що початок вже був а кульмінація так і не настала, можливо її і не буде...
і сидиш, як та дура і чекає, думаєш і стараєшся забути, розумієш, що не можеш, розчаровуєшся - в кому? - та напевно, в собі, що слабість це наш найбільший порок, вона завжди тягне до низу, до ніжності, до того щоб опустити руки, сила - дозволяє триматись в руках, пєчально, тому що тільки у своїх руках, єдина людина на яку можна покластись - на себе, тому я з страхом у очах розумію, що дальше буде гірше!