Чому я така втомлена цим життям, чому я змушена поступатися всім, перш за все своїми юажаннями, чому я всіх жалію і ніхто в кінці кінців не може пожаліти мене, адже ми дівчата, як діти, нас інколи так треба пожаліти, обійняти і показати свою ласку а не свої амбіції, і не треба слів...
і знову таж сама історія, і знову ті ж самі слова, проблеми і тіж самі безглузді сварки, як би не дивно це звучало...
Моє життя, моє самостійне життя знову намагається розрушити людина, яку я зовсім незнаю, я не розумію навіщо, для чого і чому саме зараз?
Він закохався так само несподівано як і взагалі з*явився серед списку знайомих мені людей, людина яка бачила мене 2 рази, яка востаннє уникнула нашої зустрічі, демостративно втікаючи від зіткнення поглядів і сухого "Привіт!", так само же потім тихо полишивши моє життя, але як виявилось не так і на довго, не заставивши мене забутись про нього, він так само знову несподівано появився і цього разу рішуче намагаюсь змінити моє життя!
Йому це звісно що вдалося, адже біль і невизначеність з якою я не можу заснути, очікування в он-лайні, які такі беззмістовні виявляються згодом, пусті слова, які нічого не варті...знову це все пробує відкрити моє серце примарним ключем....
Я втомилася тримати оборонну і неприступність, я відкрила серце, його не порібно взламувати, його потрібно лиш завоювати і не словами, подарунками, необдуманими вчинками, шаленими подвигами, лиш поглядом і думкою, яка дасть зрозуміти, що саме тут я знайду спокій і тепло.Нажаль цього, до цих пір, не зрозумів ніхто, тому, що всі в тому ж дусі і зі всіх сил роблять помилки, якими ризикуюсь відштовхнути мене назавжди.
Серце втомилось, в ньому немає місця для болі, сліз і недоспаних ночей!