Побільше би таких днів, як вчора був, адже саме вони залишають помітний слід і радість у твоєму серці і місце у твоїх спогадах.
Вчора приїхала подруга з Кременця, яку я не бачила рік вже....нас було 3, ми ходили на каток, точніше я туди не добровільно пішла вони мене майже змусили, просто поставили перед фактом, діватись було і так нікуди)....ну я пішла і навіть зовсмі не пошкодувала про своє рішення!
Я провела надзвичайно весело час на катку, вони мені трошки допмагали, трошки допомагав Юра, з яким я там же познайомилась, можна сказати що він мені поміг найбільше, він мене підтримув і за ручку як малу дитину за собою возив, було весело і я таки трошки навчилась кататись, хоча я за ним не встигали перебирати ногами і він мене просто тягнув а я їхали, а часом попихав...карочє було весело...трошки їхали, трошки пхали, трошки тягнули)....ну і так як я казала вчора: *Торможение ето тоже движение*, без цього тоже аж ніяк не обійшлося)
Накричались, надурілись, насміялись!
Потім я залишила йому свій номер, навіщо? - та сама незнаю, так получилось......ну і ладно
Того ж дня, ввечері він зателефонував, як не дивно, ми проговорили довго і завершила нашу розмову я, і зовсмі не гарно, цілу ніч совість мучила за такі дурні слова =(
Того ж таки вечера ще один Юра, вже зовсім ніший, запропонував зустрітися, оскільки ми з ним не бачились, познайомились по інтернету і я погодилась!
На вівторок назначили зустріч, прийду розкажу як все пройшло, аж самій цікаво як і шо це буде...