Невже я так довго була щаслива, щоб зараз терпіти нестерпну біль?
Чому?

Сил немає терпіти, душа просе полекшення, серце - сліз, розум говоре - не допоможе, а сама я розумію..та нічого я не розумію....
Себе не розумію, свого стану, те, що мене довело до цього....
Но ревіти полюбе хочеться....ледь стримую їх, адже рідні бачити цього не повинні, друзям знати не обов*язково а самій мені вже нічого не загрожує, адже такого пофігістичного ставлення до свого життя і всіх оточуючих ще не було!......аааааа(