Скільки б їх не було, толку ніколи немає, один головний біль і більше нічого. Ну як, як так можна вчинити, я не розумію, чому вони завжди це можуть, а я ніколи не вмію вчинити з кимось як якесь падло, бути повною свинею і дивуватись за що на мене ображаються, чому все завжди ясно і чітко зрозуміло коли, шо і як потрібно зробити. Чому жінкою так важко бути? Мама, роди мене назад!
Бувають такі моменти коли пічаль така, що не розумієш чого варте існування в цьому жорстокому світі, чому так важко і для чого це все взагалі. Я вже який день така втомлена, що навіть радіти в мене сил немає, все відбувається по інерції.
Ну і від кого тих дітей родити, з ким стосунки будувати, на кого надіятись, сім*ю створювати, від кого потім вимагати відповідальності і мужності, кому плакатись і жалітись...Тут навіть нема кому прийти на допомогу і подарувати квіти, а діти - це ж яка відповідальність, хто таке взагалі потягне, загнуться блін на першому тижні від надлишку позитиву і перевищення норми ніжності в крові.
Думаю як би це висловитись наостанок ніжніше і тільки одне слово - єбать-тарахтєть, бо інакше ніяк не скажеш.