Ніхрена не добре в цьому житті, в людей як в людей, а ти як в жопі, в повній, такій жирній жопі! тут темно, там темно, де світло взагалі, де це славнозвісне світло в кінці тунеля?! Я вже по цьому тунелю напевно колами ходжу, ні світла, ні фанаріка, навіть лампочки галімої і тої блін нема.
Я сама не знаю, шо мені хочеться, даже заперечувати не буду, що ми жінки часто не знаєм що ми хочем, но ми принаймі знаєм, що нас не влаштовує те, що ми маєм і ми шукаєм вихід, а ви, як завжди, або приходите на готове або в кусти, ну як зазвичай. Та хотя "як ви" зараз навіть не важливо...
Люди живуть ше гірши, ніж я, на цьому світі, тільки посніть мені: "Як?" Напевно я просто багато хочу, а напевно мене просто бісить те, що я впевнена у своїх намірах, а комусь наплювати. В тебе все серйозно, а він лдаже не розуміє "як це". Як це серйозно, від коли серйозно, чому взагалі так, а не інакше і чому все шо відбувається так багато означає. В нас, жінок, все означає на багато більше, ніж воно взагалі того варте. Хочеться якоїсь постійності, а не трагедії у всьому, впевненості хоть у чомусь. Елементарну підтримку коли це потрібно, допомогу коли сама не можеш, опору, коли важко втриматись у колії, а головне - П О С Т І Й Н І С Т Ь !!!! А не як вийде, а виходе завжди через одне і те ж саме місце!