Боже, які брєдові проблєми все ж бувають. Кожного разу плачу, сварюсь і надіюсь, що саме цього разу я змогла змінити думку і донести до нього те, що ніяк не могли дойти спільно до цього, отак я кожного разу вірю, надіюсь і марно, рохумієте просто марно б*юся головую об стіну, яка непорушна. Вона така, яка вона є, шо можна хотіти від стіни, коли вона така, якою її побудували, шо можна хотіти від людини, коли вона така, як її виховали, сказали батьки що треба помагати своїм бо своєї власної сім*ї ше немає. Немає - то і не буде, запам*ятайте, для своїх батьків ми завжди діти і як би не хотіли вони нам щасливої долі усвідомити що в їхній сім*ї по суті стане менше на сина, дочку а то і взагалі на одну ту єдину дитину - їм радості не принесе, вони ніколи не скажуть вам, піди до неї і зроби приємно їй так як вона цього хоче, ніж сиди вдома і помагай мамі прибирати, тато ніколи не скаже, іди синку і можеш прийти завтра, вони ніколи вам цього не скажуть, бо якби вони не хотіли вам щастя, а поки ви самі його не влаштуєте своїми руками, зусиллями, турботами і всім своїм бажанням - так і залишитесь жити з мамою і татом і лише мріяти про те, щоб мати власний дім, жінку і навіть власну думку та турботи ніж мамині з татом.
Чи вважаю я що забагато турботи батьків до 20-річного хлопця? Звичайно вважаю, таке враження що він кине все коли треба буде бігти мамі нести сумки чи їхати на море. Батьки добре виховали сина - нічого не скажеш, но тільки не для його майбутньої жінки, бо поки вона його виведе з дому і створить йому його ж власну сім*ю - то треба ой як дофігіща терпіння!
В тата день народженняі ніхто нікуди не їде, бо треба бути вдома, нічого шо можна приїхати ввечері і разом зайти до тебе додому, посидіти, нічого що тебе туди ніхто не кличе бо в принципі це ні вкого і не було на увазі, це не страшно - зовсім, нічого, що єдине чим він може зарадити це подзвлнири і розказати мені якого я туди поперлась просто так, я не поїхати зі мною і сказати: "нічого кохана, поїдемо другий раз і все зробим", ніколи не можна скзати: "заспокойся, я все вирішу, владнаю, я обов*язково найду вихід із ситуації, ми поїдем на природу, бо ит цього хочеш і я тебе розумію". Звичайно що не можна, це ж надзвичайно просто щоб до цього додуматись. Це складно взяти ініціативу в свої руки.