Читаю зараз книжку "Пять языков любви" Гери Чепмен. І що далі то все більше і більше впевнююсь в тому, що якими б безглуздими і дурними ми не вважали всі книжки про психологію, всі думки аналітиків і самих психологів, інколи таки варто звернути хоть якусь на це увагу, адже людські взаємовідносини не будуються просто так, а на основі якихось засад, емоцій, почуттів і кожному є пояснення, чому саме так а не інакше. І це справді важливо, наші відносини - це те, чим ми живем те, чим переповнений наш внутрішній світ, емоції, почуття і зовнішні прояви які дозволяють зрозуміти оточуючим чим саме у цей момент переповнений ваш внутрішній світ.
Кожен із нас говорить на якомусь із язиків кохання, відповідно на тому, який йому ближче, якщо точніше то ми користуємося всіма проявами цього, але для кожного є щось, що відіграє найважливішу роль із усього іншого поряд. Отак читаєш і знаходиш свої власні промахи, а особливо промахи когось по відношенню до тебе. Немає ідеальних стосунків, та це і не цікаво тому, що справлятись із труднощами - одна із немало важливих компонентів взаємовідносин. І напевно для мене це грає велику роль, можливо не найважливішу але...
Чомусь постійно коли людині погано і всі зовнішні фактори надалі доводять до якоїсь рутини мимоволі, ми замикаємось в середині, від оточуючих, але завжди в цей момент хочеться якогось співчуття, або просто відчуття підтримки, а зазвичай в такі дні наші близькі не завжди розуміють, що нам потрібно саме зараз і стараються то заспокоїти словами (все буде добре, на все свій час, не переживай іт.п. ), то залишити наодинці, поки все не менеться. Напевно таки помагає, що б не сталось ми завжди справляємося із негараздами але ніколи не забуваюмося про те, як саме ми із цим справилися.І саме у цьому проблема: ми справляємося, но ця емоційна травма залишається назавжди десь в середині нас, десь там, де вона потім нагадує про себе.
Зараз я справилась вже із своїми істеричним положенням пару тижнів тому, забулась про відчуття, які мала, про біль, яку переживала, про свій стан, до якого не хочу повернутись, але саме те, що в той момент мене, просто кажучи залишили всі наодинці із цим - я не забудусь ніколи, та біль була такою нестерпною не через те, що так мало бути, а через те, що я була такою сильною, що я втомилась просто боротись, бо кожному потрібне співпереживання. Коли в тебе один негаразд, люди тобі починають підкидати інший, і так кожна невдача стає для тебе повним провалом і щоб ти не говорив, а розуміння зі сторони потрібно завжди, особливо коли в тебе є люди, яких ти потребуєш найбільше в цей момент. Для мене в такі моменти завжди важлива була людина з якою я була поряд, і душевно і емоційно. Ця людина завжди могла заспокоїти мене не обов*язково своєю присутністю, як хоча б словами, але він в той час напевно не розумів цього на стільки, на скільки я цього потребувала, тому не виявляв. Це вбило мене ще гірше, я ще більше стала слабша і дедалі більше потребувала цього розуміння і співчуття, самого простого і звичайного, у всьому, а він мене залишив у ці дні наодинці із собою. Це було його рішення, напевно він вважав його вірним, не розуміючи мене у ті моменти.
Посудина яка в середині нас, має бути переповнена, завжди тим, чого нам не вистачає, у когось кохання, якому не вистачає розуміння. Відповідно у дні коли ваша половинка проявить свою увагу, зацікавленість чи інше, більш зацікавлено, виділить більше часу для того щоб зрозуміти, попереживати, розділити, розпитати, розізнати і для вас це буде важливо - посудина в середині вас буде заповнена повністю, відчуття щастя і якогось повного вдоволення - надзвичайно важливо. У когось свої власні пріорітети, але якими б ми не були - пріорітети є у всіх, тільки у кожного вони свої, важливо це розуміти і старатись зрозуміти того, хто поряд, щоб виявляти своє кохання не тільки так, як саме зрозуміліше для тебе, але і так як бажає цього інший.