Блін, я не розумію як можуть та і живуть в принципі люди, які сидять дома, вчаться, засиджуються в інтернеті і так по круговороту, весь час, кожен день.....я не можу, не вмію і вміти не хочу...кожній людині потрібна людина яка б була поруч, саме вона є радістю тоді, коли вже ніщо інше не в змозі принести цю радість, сім*я, яка зараз просто мене бісить разом зі всією дорогою родиною, сімейні свята перетворились на самий більший мій кошмар, я всі роки нила що все не так, не так як має бути, але краще вже б було не так як має бути, ніж так як сталось цього разу...я живу так тиждень і кожен день таке відчуття ніби я не на свому місці, ніби попала не туди, що це все відбувається не зі мною і не зараз, що все це лиш ілюзія, просто страшний сон, з нетерпінням чекаю коли нарешті прокинусь, але прокинутись я не можу, не можу, НЕ МОЖУ....я стараюсь - і не бачу виходу, я хочу - і не можу, я іду - і стою на місці....я просто попала в ту ситуація де час немає значення..хоча все зовсім не так...завтра уже вівторок, в п*ятницю уже державний екзамен, що я знаю - ніфіга, що я робила всі ці дні - хандрила. а що треба було робити - правильно, вчитись, вчитись і ще раз вчитись...і шо ж у висновку получилось?_ я повністю роз*яснила ситуацію, абсолютно все розумію і знаю, що мені потрібно робити і як....і все одно я не буду цього робити, тому що не можу, тому що в провалі якомусь і нічого не можу із цим вдіяти....хочеться просто плакати, ревіти..припинити і зрозуміти що все не так паршиво...але ні "все, ще на багато гірше"...