Вот вже багато днів я не можу з себе витягнути і слова, щоб розповідни про все бодай реченням, двома...немає натхнення, немає слів, сил....
Але обставини змусили мене.....вчора відбулась дуже довга розмова з Мішою....і чомусь наші розмови завжди заходять в одне русло....ми говорили про те що може бути завтра, післязавтра, місяць, рік а конкретніше - 3 роки...Не раніше як за 3 роки, я хочу мати дітей....не раніше...хоча це мабуть буде іще пізніше, оскільки мені треба закінчити ще університет...Сьогодні я сказалаа йому: "Ти мені сьогодні дещо пообіцяєш і виконаєш свою обіцянку, принаймі я на це сподіваюсь тому, що один раз ти вже пообіцяв і не дотримав слова, але я сподіваюсь що це було вперший і востанній раз!"...мої слова були тверді, вагомі і цілком обдумані. Я взяла зя пообіцянку банальщину, просте завдання передзвонити в призначений день і час....але інкоил банальні речі стають вирішальними...саме тому я зробила все надзвичайно просто...Він відповів"Пообіцяй мені зараз, що ти виконаєш те про що я тобі скажу"...тобто я спочтаку пообіцяю а потім взнаю....я чомусь довірилась, тим більше я вирішила сама для себе завжди пробувати все те на що нам дається шанс .......і я...пообіцяла і получила відповідь " Ты только что пообещала Выйти за меня замуж"...ну і як Вам? Я - була обурена...але всі дівчата мріють про казку....я вірю що людина яку я майже зовсім незнаю, мже подарити мені чудове життя у майбутньому...про це ще рано думати, звісно, але краще рано, ніж думати про те, що вже робити запізно....Я вірю в нього, і в свою обіцянку...але я не вірю в наше майбутнє) Час покаже, він розставить все на свої місця....